Рокiв", "Дивного Гриба", "Любовi Батька" та iнших. Гiднi уваги його численнi
п'єси для дiтей. "Маленька Нiмфа" (1940) витримала турне в 14.000 миль i
давалась 280 разiв на провiнцiї в одну зиму, перш нiж дiстатись Нового
Йорка. Улюбленi розваги: напiвгонковi авто, фотографування, домашнi звiрята.
Квайн, Долорес. Народилась 1882-го року, в Дейтонi, Огайо. Вивчала
сценiчну майстернiсть в Американськiй Академiї. Дебютувала в Отавi, 1900-го
року. Дебют у Новому Йорку вiдбувся 1904-го року в "Не Розмовляй зi
Стороннiми". З тих пiр загубилась в таких-ото п'єсах...
Якою безпомiчною мукою краюсь на самий знак iменi мого любого кохання,
навiть тут, на прiзвище якоїсь бридкої старої комедiантки! Адже й вона
мабуть стала б акторкою! Народилась 1935-го року, виступала (до речi бачу,
що в кiнцi попереднього параграфа в мене помилка - та прошу не виправляти,
шановний видавцю) в "Убитому Драматурзi". Квайн-Швайн. Убив ти Куїл-ти. О,
Лолiто моя, все що можу тепер це грати словами.
9.
Тяганина з розлученням змусила мене вiдкласти вiдплиття, i мряка ще
однiєї Свiтової Вiйни вже облягла земну кулю, коли, пiсля нудної зими в
Португалiї, де я перенiс запалення легенiв, я нарештi досяг берегiв Америки.
В Новому Йорку я охоче прийняв пропоновану долею легку службу: вона полягала
головним чином у вигадуваннi та редагуваннi парфумерних оголошень. Я радо
вiтав її поверхневий характер i псевдолiтературне забарвлення й займався нею
абияк, коли заманеться. З iншого боку, новий, воєнних часiв унiверситет в
Новому Йорку намовляв мене дописати мою порiвняльну iсторiю французької
лiтератури. Перший том забрав менi десь два роки працi, причому я чи не
щодня працював бiльш нiж п'ятнадцять годин. Позираючи на цей перiод, я бачу
його ретельно подiленим на просторе свiтло й вузьку тiнь: свiтло належить до
втiшних пошукувань у чертогах бiблiотек; тiнь - до страждальних жадань, до
безсоння - словом до того, про що я достатньо вже поговорив. Обiзнаний зi
мною читач легко уявить собi, як старанно, через спекотну пилюку, я виглядав
- нажаль, здаля всякий раз - нiмфеток, що бавились у Центральному Парку, i
як менi огиднi були декоративнi, дезодорованi секретарки й конторницi, якими
один з жартунiв з нашого iнтересу так силився мене знадити. Опустимо це все.
Згубний розпад душевних сил привiв мене в санаторiю на пiвтора роки; я
вернув до працi - й невдовзi знов занепав.
Одужання могло обiцяти бадьоре життя на вiльному просторi. Любий мiй
лiкар, чарiвний цинiк з короткою темною борiдкою, познайомив мене зi своїм
братом, котрий лагодився вести експедицiю в приполярнi областi Канади. Я був
до неї залучений як "спостерiгач психiчних реакцiй". Час вiд часу я подiляв
(втiм, не дуже успiшно) iз двома молодими ботанiками й старим теслею пухлявi
принади одної з наших знавчинь з харчування, докторки Анiти Джонсон - котру
невдовзi вислали собi геть лiтаком, про що згадую з задоволенням. Мету
експедицiї я уявляв собi не дуже ясно. З уваги на численних метеорологiв,
якi брали участь у нiй, спало б на думку, що ми простежуємо до свого барлога
(десь вочевидь на островi Принца Уельського) блукаючий та хитливий пiвнiчний
магнiтний полюс. Одна з груп заснувала з допомогою канадцiв метеорологiчну
станцiю на П'єровiй Стрiлцi в Мельвiльському Зундi. Iнша, також заблудла
група збирала планктон. Третя вивчала зв'язок мiж туберкульозом i тундрою.
Берт, фiльмовий фотограф, дуже непевний в собi хлопак, з яким мене змушували
деякий час посилено трудитись фiзично (вiн, як i я мав психiчнi негаразди)
запевняв, що "великi люди" з нашої експедицiї, справжнi її керiвники, котрих
ми нiколи не бачили, мали за мету перевiрити вплив клiматичного потеплiння
на хутро полярного лиса.
Ми жили в складених будах серед до-кембрiйського гранiтного свiту. В
нас була сила припасiв - комплект Reader's Digest, мiшалка для морозива,
хiмiчнi клозети, ковпаки з кольорового паперу, щоб справляти Рiздво. Я на
подив добре подужав, попри неймовiрну порожнечу й нудоту життя. Оточений
похмурою рослиннiстю арктики - дрiбним верболозом, лишайником - пронизаний
i, як вважаю, прочищений вiтросвистям, я сидiв був на круглому каменi, пiд
цiлковито прозорим небом (крiзь яке однак не просвiтлювало нiчого поважного)
й вiдчував себе напрочуд вiдчуженим вiд свого я. Вгодованi, лиснiючi
маленькi ескiмоски з личками морських свинок, риб'ячим запахом i воронячою
чорнявою прямого волосся, збуджували мене навiть менше, нiж Джонсон.