Нiмфетки не водяться в арктичних областях.
Я дозволив бiльш тямущим людям аналiзувати дрейфування криг, друмлiни,
гремлiни, кремлiни та деякий час силився нотувати те, що простодушно брав за
"психiчнi реакцiї" (я помiтив, наприклад, що при пiвнiчному сонцi сновидiння
бувають яскраво забарвленi, що пiдтвердив мiй друг фотограф). Крiм того, я
мусив допитувати рiзних своїх товаришiв про численнi предмети, якi є:
ностальгiя, побоювання невiдомих звiрiв, гастрономiчнi й статевi марення,
улюбленi розваги, вподобанi радiопрограми, змiни в свiтоглядi тощо. Усiм це
набридло аж так, що я кинув - й тiльки в кiнцi моєї двадцятимiсячної
"приполярної каторги" (як жартома висловився один з ботанiкiв) накатав геть
вигаданий та дуже кольористий рапорт; зацiкавлений читач знайде його
надрукованим у Annals of Adult Psychophysics вiд 1945 чи 1946 року, а також
у виданнi Arctic Explorations, що присвячений нашiй експедицiї - яка, додам
на завершення, аж нiяк не стосувалась мiдних покладiв на Островi Вiкторiї й
подiбних дрiбниць, як менi надалi вдалося дiзнатись вiд мого благодушного
лiкаря, адже справжня мета експедицiї була, як то кажуть "таємного" кшталту,
а тому дозволю собi тiльки додати, що якою б не була мета, її було цiлком
довершено.
Читач дiзнається з жалем, що незабаром по моїм поверненнi в
цивiлiзований свiт менi випало знову боротися з затьмаренням розуму (якщо
тiльки це жорстоке визначення є прийнятним для меланхолiї та вiдчуття
нестерпного млоєння). Остаточним одужанням я зобов'язаний вiдкриттю, яке я
зробив пiд час лiкування в дуже дорогiй санаторiї. Я вiдкрив невичерпне
джерело здорової втiхи у тому, щоб розiгрувати психiатрiв, хитро потураючи
їм, не даючи їм помiтити, що знаєш усi їхнi професiйнi куншти, вигадуючи їм
на догоду вiщi сни в суто класичному стилi (якi змушували їх самих,
визискувачiв снiв, бачити сни i прокидатися з криком), дратуючи їх
фальшивими спогадами про нiбито пiдглянутi "одвiчнi сцени" батькiвського
спожильства й не дозволяючи навiть вiддалено домислювати правдиве лихо їх
пацiєнта. Давши хабара сестрi, я отримав доступ до архiвiв лiкарнi й там
знайшов, не без смiху, фiшки, що прозивали мене "потенцiйним
гомосексуалiстом" та "абсолютним iмпотентом". Ця забава менi так подобалась
та дiяла на мене так сприятливо, що я зостав зайвий мiсяць пiсля одужання
(при цьому чудово спав та їв з апетитом школярки). А по цьому я ще докинув
тиждень лишень заради того, щоб мати задоволення позмагатися з могутнiм
професором з "перемiщених осiб", чи Дi Пi (вiд "Дементiї Прекокс"), вельми
знаним, котрий був вiдомий тим, що вмiв примусити хворого повiрити, що той
був свiдком власного зачаття.
10.
По виходi з лiкарнi, я вирiшив дошукати собi сiльце в Новiй Англiї, або
якесь-таке сонне мiстечко (iльми, бiла церква), де я провiв би лiтературне
лiто, живучи з короба нагромаджених у мене лiтературних замiток i купаючись
в найближчому озерi. Робота над пiдручником прихопила мене знов, а участь у
дядечкових посмертних пахощах я на той час уже звiв до мiнiмуму.
Один з колишнiх його службовцiв, парость шляхетного роду, запросив мене
оселитись на декiлька мiсяцiв у примiськiй садибi своїх збiднiлих кревних на
прiзвище Мак-Ку, котрi волiли здати верхнiй поверх, де до смертi своєї чемно
бiдкалася стара тiтка. Вiн сказав, що в них двi доньки, одна зовсiм
маленька, а друга дванадцяти рокiв, i прекрасний садок неподалiк вiд
прекрасного озера, що все це провiщає досконально досконале лiто.
Ми обмiнялись листами, i я впевнив пана Мак-Ку, що я не гаджу по кутах.
Нiч в поїздi була фантастична: я силився уявити собi iз всiма можливими
подробицями загадкову нiмфетку, яку я навчатиму французької й пеститиму
по-гумбертському. Нiхто мене не стрiнув на iграшковому вокзальчику, де я
вийшов iз своєю новою коштовною валiзою й нiхто не озвався на телефонування.
Проте, за деякий час в єдиний готель зелено-рожевого Рамзделя з'явився
засмучений, змоклий Мак-Ку зi звiсткою, що його будинок щойно згорiв до
решток - можливо внаслiдок одночасної пожежi, палаючої в менi всю нiч в
жилах. Мак-Ку пояснив, що його жiнка з дочками поїхала сiмейним авто шукати
притулку на якусь мизу, що належала їм, але що подруга дружини, панi Гейз,
пречудова жiнка, 342 Лоун Стрiт, готова здати менi кiмнату. Стара, яка жила
саме навпроти панi Гейз, позичила Мак-Ку свiй лiмузин, допотопну махину, iз