прямокутним верхом, якою керував веселий маврин. Я-бо подумав собi, що коли
зникла єдина причина мого приїзду саме в Рамздель, нове влаштування,
запропоноване менi - саме безглуздя. Як мене обходило, що вiн має
вiдбудувати по-новому житло - адже напевно все було добре застраховане. Я
вiдчував обурення, розчарування й нудьгу, та єством ввiчливий європеєць, не
спромiгся на вiдмову вiд того, щоб бути вiдвезеним на Лоун Стрiт цим
похоронним лiмузином, та я крiм того чуяв, що в разi вiдмови Мак-Ку вигадає
будь-який ще бiльш складний спосiб розпорядитись моєю персоною. Я бачив, як
вiн затупцював геть, i як мiй шофер похитав головою iз легкою посмiшкою. Пiд
час їзди я присягався собi, що не залишусь в Рамзделi нi за яких обставин, а
здiймусь того ж таки дня в напрямку Бермудських чи то Багамських або
Достобiсових островiв. Ще донедавна крiзь мiй хребет проминали деякi
перелюбнi можливостi в зв'язку з кольоровими знiмками морських курортiв, та
сказати правду саме Мак-Ку рiзко звiв мене з моїх планiв через свою
добропорядну, але як стало вiдомо нинi, абсолютно нездiйсненну пропозицiю.
До речi на рахунок рiзких зведень убiк: ми ледь не розчавили
причепливого примiського собаку (з тих, що влаштовують засiдки автомобiлям),
як тiльки завернули на Лоун Стрiт. Показався Гейзiвський будинок - дощатий,
бiлений, жахливий, побляклий вiд старостi, радше сiрий нiж бiлий - той
рiзновид житла, у якому знаєш, що знайдеш замiсть душу клiстирну кишку, що
її натягують на ванновий кран. Я дав на чай шоферовi та понадiявся, що вiн
негайно вiд'їде, - це б дало менi змогу непомiтно спетлити назад до готелю,
щоб пiдiбрати валiзу, та вiн попросту причалив до протилежного дому, з
веранди якого стара мiс Вiзавi вигукувала його. Яку було дати раду? Я
натиснув дверного ґудзика.
Чорношкiра покоївка впустила мене й залишила стояти на килимi,
натомiсть помчала на кухню, де щось горiло, або радше пiдгорало.
Передпокiй прикрашала в'язка дверних дзвiночкiв, бiлооке дерев'яне
страховисько мексиканського виробництва для туристiв, i Ван Гог
("Арлезiанка") - банальний пестун вишуканої частини буржуазного класу.
Праворуч, прочиненi дверi дозволяли побачити закуток вiтальнi iз
додатковою мексиканською нiсенiтницею в склянiй шафi та строкатою канапою
вздовж стiни. Попереду, вглиб передпокою, постали сходи, i поки я стояв
витираючи хустиною чоло (тiльки зараз я зауважив, яка спека була на дворi) i
дивлячись на випадково надибаний предмет - старий сiрий тенiсний м'ячик, що
лежав на дубовому баулi, - пролунав з верхнього майданчика контральтовий
голос панi Гейз, котра зiгнувшись над поруччям мелодiйно запитала "То мсьє
Гумберт?" На додаток звiдти злетiло трохи цигаркового попелу. За тим сама
панi (сандалi, темно-червонi штани, жовта шовкова блузка, трохи прямокутне
обличчя - в такому порядку) зiйшла по схiдцях, цюкаючи при цьому вказiвним
пальцем по цигарцi.
Волiв би тутож i змалювати панi Гейз, щоб позбутись її. Сердезi було
рокiв тридцять п'ять, в неї був гладкий лоб, вискубанi брови й зовсiм
простi, хоча й доволi вабнi риси обличчя того кшталту, який можна визначити
як слабкий розчин Марлени Дiтрих. Похляпуючи долонею по бронзовому шиньйону
на потилицi, вона повела мене у вiтальню, де ми погомонiли трохи про
згорiлий будинок Мак-Ку та про переваги життя в Рамзделi. Її широко
розташованi аквамариновi очi мали звичку оглядати всього спiвбесiдника,
старанно обминаючи тiльки його власнi очi. Її усмiшка зводилась до
запитального злету однiєї бровi, й поки говорила, вона наче розгортувала
кiльця свого тiла, роблячи судомнi маленькi вилазки з-вiд канапи в напрямку
трьох попiльниць i камiна (у якому лежала брунатна серцевина яблука); по
чому вона знов вiдкидалась, пiдклавши пiд себе одну ногу. Вона явно належала
до числа тих жiнок, чиї вiдполiрованi слова здатнi вiддзеркалити жiночий
гурток читання або жiночий гурток бриджу, але вiддзеркалити душу не можуть,
жiнок, доконче позбавлених почуття гумору, жiнок, по сутi цiлком байдужих до
десяти-дванадцяти їм вiдомих тем салонної розмови, але при цьому вельми
прискiпливих щодо розмовних правил, крiзь сонячний целофан яких ясно
проступають прихованi, затиснутi й не дуже смаковитi речi. Я цiлком розумiв,
що якби за будь-яким неймовiрним збiгом обставин опинився би її пожильцем,
вона меодично взялася б робити з мене те, що їй ввижалось пiд словом
"пожилець" - i я був би втягнений в одну з тих нудних любовних пригод, якi