подрог, цей поштовх палкого впiзнавання. В ту ж сонцем пронизану мить, у яку
мiй погляд устиг оповзти укляклу дiвчинку (яка блимала з-над суворих темних
окулярiв - о, маленький Herr Doktor, котрому судилось вилiкувати мене вiд
усiх хвороб), поки я йшов повз неї у машкарi достиглостi (в образi
поставного мужнього вродливця, героя екрану), порожнеча моєї душi встигла
ввiбрати всi подробицi її яскравої звабностi й порiвняти її з рисами моєї
померлої нареченої. Пiзнiше, ясна рiч, ця nova, ця Лолiта, моя Лолiта,
повинна була цiлком затьмарити свiй прототип. Я тiльки прагну пiдкреслити,
що одкровення на американськiй верандi було тiльки наслiдком того
"князiвства бiля моря" в моєму стражденному отроцтвi. Все, що вiдбулось мiж
цими двома подiями, зводилось до низки слiпих пошукувань i блукань i хибних
зачаткiв радостi. Все, що було спiльного мiж цими двома створiннями, робило
їх єдиним для мене.
Втiм я не маю жодних iлюзiй. Мої суддi добачать у вищесказаному лише
кривляння навiженого, який просто любить le fruit vert. Врештi-решт, я
цiлком байдужий до цього. Знаю тiльки, що поки Гейзиха та я спускалися
сходинками до зачаїлого подих саду, колiна мої були, немов вiддзеркалення
колiн у хиткiй водi, а губи були наче пiсок.
"Це була моя Ло" проказала вона, "а ось мої лiлеї."
"Так," сказав я, "так. Вони чудовнi, чудовнi, чудовнi."
11.
Експонат номер два - нотатник у чорнiй обкладцi зi штучної шкiри, з
карбованим золотим роком (1947) сходинками в верхньому лiвому кутi.
Змальовую цей ретельний вирiб фiрми Бланк, Бланктон, Масач., наче вiн дiйсно
лежав проти мене. Насправдi ж, вiн був знищений п'ять рокiв тому, i те, що
ми позираємо (завдяки ласкавостi Мнемозiни, яка увiчнила його) - тiльки
миттєве втiлення, кволий викидень з гнiзда Фенiкса.
Виразнiсть, з якою пам'ятаю свiй щоденник, спричинена тим, що я писав
його двiчi. Спочатку я використав блокнот великого формату, на вiдривних
аркушах якого я робив записи олiвцем з багатьма пiдчищеннями й
виправленнями; все це дещо скорочено я переписав найдрiбнiшим i найбiльш
бiсiвським зi своїх начеркiв у чорний записник.
Тринадцяте число травня офiцiйно об'явлене Днем Пiсним у Нью-Гемпширi,
але в Каролiнах, наприклад, це не так. Року 1947 в цей день через пошесть
так званої "шлункової iнфлюенци" рамздельська мiська управа вже закрила на
лiто свої школи. Незадовго до того я в'їхав у Гейзiвський дiм, i щоденничок,
з яким я тепер маю намiр ознайомити читача (на зразок того, як шпигун
передає на пам'ять змiст повiдомлення, яке проковтнув), сягає бiльшої
частини червня. Мої зауваження про погоду читач може перевiрити в числах
мiсцевої газети за 1947 рiк.
Четвер. Дуже гаряче. З вигiдного дозорчого пункту (у вiкнi ванної
кiмнати) побачив, як Долорес знiмає бiлизну з вервечки в яблучно-зеленому
свiтлi по той бiк дому. Вийшов, нiби гуляючи. Вона була в клiтчастiй
сорочцi, в синiх ковбойських панталонах i полотняних тапочках. Кожним своїм
рухом серед круглих сонячних блискiв вона торкалась найпотаємнiшої й
суттєвої струни моєї негiдної плотi. Трохи згодом сiла бiля мене на нижню
сходинку заднього ґанку та зайшлася збирати дрiбнi камiнцi, що лежали на
землi мiж її ступнями - гострi, гострi камiнцi - й на додачу їм кручений
уламок вiд молочної пляшки схожий на губу вищиреної тварини, й кидати їх у
бляшанку, що валялась поблизу. Дзеньк. Вдруге не можеш, не можеш - що за
дикi тортури - не можеш влучити вдруге. Дзеньк. Чудовна шкiра, й нiжна, й
засмагла, жодного ґанджу. Морозиво з сиропом спричинює висип: надто рясне
видiлення з сальних залоз, що живлять фолiкули шкiри, призводить до
подразнення, а останнє приводить заразу. Та нiмфетки, хоч вони й наїдаються
донесхочу всякої масної їжi, таки не прищаться. Боже, що за тортури - цей
єдвабистий вилиск за скронею, який переходить у гаряче русяве волосся! А ця
кiсточка, що дриґотить збоку бiля припорошеного щиколотку...
"Дочка мiстера Мак-Ку? Дженнi Мак-Ку? Ах - жахна потвора! Ще й ниця. Й
кульгава. Ледь не сконала вiд полiомелiту".
Дзеньк. Лискучий штриховок волоскiв уздовж руки нижче лiктя. Коли вона
встала, щоб внести в дiм бiлизну, я звiддаля простежив обожуваним поглядом
вицвiлу ззаду блакить її закочених штанiв. З-вiд середини галявини п-нi
Гейз, озброєна кодаком, неквапно зросла, немов фальшиве дерево факiра, та
пiсля декотрих свiтлотехнiчних клопотань - сумний погляд угору, радий погляд