не менш як 12% дорослих американцiв чоловiчої статi, - за скромним
пiдрахунком, якщо вiрити д-ру Бiанцi Шварцман (запозичую з приватного
повiдомлення), - проходить через той особливий досвiд, який "Г.Г." зображує
так розпачливо; та що, пiшов би наш знедолений мемуарист того рокового лiта
року 1947 до компетентного психопатолога, не сталося б i лиха. Це все так, -
втiм не було б цiєї книжки.
Подаруймо цьому коментаторовi, якщо вiн висловить ще раз те, на чому
неодноразово наполягав, а саме, що "непристойне" найчастiше дорiвнює
"незвичному". Великий витвiр мистецтва завжди оригiнальний; вiн за своєю
сутнiстю мусить вражати й голомшити, тобто "шокувати". Не маю й найменшого
бажання вславлювати п-на "Г.Г.". Жодного сумнiву в тому, що вiн є огидний,
що вiн є ниций, що вiн слугує яскравим прикладом моральної прокази, що в
ньому поєднанi лютiсть i грайливiсть, якi може й свiдчать про глибочезне
страждання, але не додають приваби деяким його одкровенням. Його
дивакуватiсть, звiсна рiч, важкувата. Численнi його випадковi вiдгуки про
мешканцiв та природу Америки є смiшнi. Вiдчайдушна чеснiсть, якою тремтить
його сповiдь, аж нiяк не позбавляє його вiдповiдальностi за диявольську
витонченiсть. Вiн ненормальний. Вiн не джентльмен. Але з яким чаруванням
спiвоча його скрипка пробуджує в нас нiжне спiвчуття до Лолiти, змушуючи нас
зачитуватися книгою, всупереч першому почуттю вiдрази до автора.
Як опис клiнiчного випадку, "Лолiтi" поза сумнiвом призначено стати
поряд iз класичними творами психiатричної лiтератури, й можна ручатись, що
за десять рокiв термiн "нiмфетка" буде в словниках та газетах. Як художнiй
витвiр, "Лолiта" виходить за межi покаянної сповiдi, але значно важливiшим
нiж її наукове значення та художня вартiсть мусимо визнати моральний вплив
її на серйозного читача, адже цей болючий аналiз поодинокого випадку мiстить
в собi й загальну мораль. Бездоглядна дiвчинка, зайнята собою мати,
розпалений хтивiстю манiяк - усi вони не тiльки кольористi персонажi єдиної
в своєму родi повiстi; вони, окрiм того, нас попереджають про небезпечнi
схиблення; вони вказують на всеможливi бiди. "Лолiта" мала б змусити нас
усiх - батькiв, соцiальних працiвникiв, педагогiв - iз якнайбiльшою
насторогою та проникливiстю вiддатися справi виховання здоровiшого поколiння
в надiйнiшому свiтi.
Джон Рей, д-р фiлософiї
Вiдуорт, Масачусетс
сiчня 5 1955 року.
ЧАСТИНА I
1.
Лолiта, свiтло мого життя, вогонь моїх чересел. Грiх мiй, душа моя.
Ло-лi-та: кiнчик язика виконує шлях у три сходинки з пiднебiння вниз, щоб на
третьому штовхнутися в зуби. Ло. Лi. Та.
Вона була Ло, просто Ло, вранцi, п'ять футiв на зрiст (без двох вершкiв
та в однiй шкарпетцi). Вона була Лола в довгих штанях. Вона була Доллi в
школi. Вона була Долорес на пунктирах бланкiв. Але в моїх обiймах вона
завжди: Лолiта.
А попередницi в неї були хоч? Авжеж - були... Бiльше скажу: й Лолiти б
не сталось, якби я не покохав колись далеким лiтом одну, первiсну дiвчинку.
У деякiм князiвствi бiля моря (майже як у По).
Коли ж це було, а?
Приблизно за стiльки ж рокiв до народження Лолiти, скiльки менi було
того лiта. Можете завжди покладатись на вбивцю щодо вигадливостi прози.
Шановнi присяжнi жiночої та чоловiчої статi! Експонат Номер Один являє
собою те, чому так заздрили Едгаровi серафiми - зле-обiзнанi, простодушнi,
шляхетнокрилi серафiми... Залюбуйтеся-но цим клубком тернiв.
2.
Я народився 1910 року, в Парижi. Мiй батько вiдзначався нiжнiстю серця,
легкiстю вдачi - та повним вiнегретом з генiв: був швейцарський громадянин,
напiвфранцуз-напiвiталiєць, iз Дунавським прожилком. Ось я роздам декiлька
чудових, глянсо-блакитних карток.
Йому належав розкiшний готель на Рив'єрi. Його батько та обидва дiди
гендлювали вином, дiамантами та шовками (розподiляйте самi). У тридцять
рокiв вiн одружився з англiйкою, донькою альпiнiста Джерома Дуна, онучкою
двох Дорсетських пасторiв, експертiв з премудрих предметiв: палеопедологiї й
Еолових арф (розподiляйте самi). Обставини та причини смертi моєї вельми
фотогенiчної матерi були досить оригiнальнi (пiкнiк, блискавка); менi ж було
тодi лише три роки, i крiм якогось теплого закуту в найтемнiшому минулому
нiчого менi не лишилось вiд неї в улоговинах та западинах пам'ятi, за якими
- якщо ви сильнi витримувати мiй стиль (пишу пiд наглядом) - сiдає сонце