Гамiльтонiв - святкування дня народження подруги, мабуть. Паперова сукня в
клiтину з широкою спiдницею. Грудки, здається, вже добре сформувались. Як ти
поспiшаєш, моя принадо!
Понедiлок. Дощовий ранок. "Ces matins gris si doux...!"
На менi бiла пiжама з лiловим вiзерунком на спинi. Я схожий на одного з
тих опуклих павукiв перлястого кольору, яких бачиш у старих садах. Сидить у
центрi лискучого павутиння й помалу смикає ту чи iншу нитку. Моє ж мереживо
простягається крiзь цiлий будинок, а сам я сиджу в крiслi, нiби хитрий
чарiвник, i прислухаюсь. Де Ло? У себе? Нишком смикаю шовковинку. Нi, вона
вийшла звiдти; я щойно чув уривчастий трiск туалетного ролика, що обертався;
та закинуте мною слухове волоконце не простежило крокiв з ванної назад до
своєї кiмнати. Можливо, вона все ще чистить зуби (єдине гiгiєнiчне дiяння,
яке Лолiта виконує з правдивою ревнiстю). Нi. Дверi ванної щойно гримнули;
отже, треба понишпорити далi по дому в пошуках дивної здобичi. А ну ж бо
пущу шовкову нитку на нижнiй поверх. В такий спосiб допевняюсь, що її нема
на кухнi, що вона, наприклад, не зачиняє з грюкотом дверцята рефрижератора,
не шипить на ненависну матiр (котра, гадаю, насолоджується третьою з ранку
вуркiтливою, стримано-веселою розмовою по телефону). Що ж, будьмо далi
нащупувати й сподiватись. Як промiнь, впливаю у вiтальню й знаходжу, що
радiо мовчить (мiж тим як мамця досi ще розмовляє з мiсiс Чатфiльд чи мiсiс
Гамiльтон, дуже приглушено, всмiхаючись, рожевiючи, прикриваючи долонею
вiльної руки слухавку, вiдкидаючи й натякаючи, що не зовсiм заперечує
забавнi чутки про квартиранта, ах, даруйте, i все це шепчучи так щиросердно,
як нiколи не робить вона, ця карбована панi, в звичайнiй розмовi). Отже,
моєї нiмфетки просто немає вдома! Спурхнула. Райдужна тканина виявилась
лишень сiрим за давнiстю павутинням, оселя порожня, оселя мертва. Раптом -
крiзь напiввiдчиненi дверi тонесенький смiх Лолiти: "Не кажiть мамi, але я
з'їла весь ваш бекон". Та коли я вискакую на майданчик, її вже нема. Лолiто,
де ти? Таця з моєю ранковою кавою, дбайливо приготованою господинею, ще
чекає, щоб я її внiс з порога у лiжко, i дивиться на мене, беззубо
ощирившись. Лоло! Лолiто!
Вiвторок. Знову хмари зашкодили пiкнiковi на - недосяжному - озерi. Чи
це лиходiє Рок? Учора я примiряв перед дзеркалом нову пару купальних
трусикiв.
Середа. Сьогоднi Гейзиха в таiйорi, в черевиках на низьких пiдборах
об'явила про намiр їхати в мiсто купити дарунки для приятельки подруги й
запросила мене приєднатись, тому що я, мовляв, так добре знаюсь на тканинах
i парфумах. "Оберiть вашу улюблену спокусу", проворкотiла вона. Як мiг
ухилитись Гумберт, який був володарем парфумерної фiрми? Вона впроторила
мене в тупик - мiж переднiм ґанком i автомобiлем. "Покваптесь!", крикнула
вона, коли я став надто ретельно складати своє велике тiло, щоб влiзти в
авто (все ще вiдчайдушно вигадуючи, як би врятуватись). Вона вже завела
мотор i пристойними для дами словами почала проклинати вантажiвку, яка
задкувала i розверталась, i котра щойно привезла ледащiй бабцi навпроти
новеньке крiсло на колесах; та ось рiзкий голосок моєї Лолiти пролунав з
вiкна вiтальнi: "Гей ви! Куди ви? Я теж їду!" - "Не слухайте!", звизгнула
Гейзиха (причому невмисно зупинила мотор). А втiм, на бiду моєї прекрасної
автомедонки, Ло вже смикала дужку дверки, щоб улiзти з мого боку. "Це
нечувано", - почала Гейзиха, та Ло вже втиснулась, аж затремтiвши вiд
задоволення: "Посуньте-но ваш зад", звернулась вона до мене. "Ло!" скрикнула
Гейзиха (скосивши на мене очi в надiї, що я прожену нечему). "Ло-барахло",
вiдказала Ло (вже не вперше), зiрвавшись назад, як i я зiрвався через те, що
автомобiль ринувся вперед. "Вкрай неприпустимо", сказала Гейзиха, буремно
переходячи на другу швидкiсть, "щоб так нахабнiло дiвча. Й було б таким
нав'язливим. Адже воно добре знає, що зайве. Й до того потребує ванни".
Суглобами пальцiв моя правиця линула до синiх ковбойських штанiв
дiвчиська. Вона була босонiж, нiгтi на ногах берегли слiди вишневого лаку, й
упоперек одного з них, на великому пальцi, тягнулася стяга пластиру. Боже
мiй, чого б я не дав, щоб тутож, негайно, припасти вустами до цих
тонкокостих, довгопалих, мавпячих нiг! Раптом її рука ковзнула в мою, й без
вiдома нашої дуеньї я всю дорогу до крамницi тримав i гладив, i тискав цю
лапку. Крильця носа в нашої марленоподiбної шоферки лиснявiли, втративши або