Выбрать главу

поїдемо на озеро в недiлю по церквi. Лежачи в лiжку й перед сном розпалюючи

себе мрiями, я обмiрковував остаточний план, як би найкраще скористатись

майбутнiм пiкнiком. Я вповнi усвiдомлював, що мамця Гейз ненавидить мою

голубку за її захоплення мною. Я намислив так провести день на озерi, щоб

уласкавити й мамцю. Вирiшив, що буду розмовляти тiльки з нею, та у

сприятливу хвилину скажу, що залишив годинничок або темнi окуляри ген там в

перелiску - й негайно заглиблюсь у хащу з моєю нiмфеткою. Тут дiйснiсть

зблякла, й похiд по окуляри на Очковому озерi перетворився на тиху маленьку

оргiю з дивовижно досвiдченою, веселенькою й поступливою Лолiтою, яка

поводила себе так, як мiй розум знав, що вона аж нiяк не спроможна була себе

вести в дiйсностi. На свiтанку я проковтнув снодiйну пiгулку й побачив сон,

який став не стiльки продовженням, скiльки пародiєю мого марення. Я побачив

iз багатозначною яснiстю озеро, яке нiколи ще не вiдвiдував: воно було

застуджене iмлою смарагдового льоду, в якiм ескiмос з щербатим од вiспи

обличчям марно прагне зробити кайлом ополонку, хоч уздовж щебiнкових його

берегiв цвiли iмпортнi олеандри й мiмози. Не маю сумнiву, що доктор Бiанка

Шварцман нагородила б мене повною торбою австрiйських шилiнгiв, якби я додав

цей лiбiдосон до її лiбiдосьє. Нажаль, остання його частина була вiдверто

еклектичною. Гейзиха й Гейзонька їхали верхи навколо озера, i я теж їхав,

сумлiнно пiдскакуючи незграбою, хоч мiж ногами замiсть кобили було саме лише

пружне повiтря - невеличкий недогляд, виплiд неуважностi режисера сну.

Субота. Серце менi досi ще калатає. Я й досi ще звиваюсь i тихенько

мигичу вiд згадуваної невправностi.

Вигляд зi спини. Смужка золотавої шкiри мiж бiлою майкою й бiлими

трусиками. Перегнувшись через пiдвiконня, вона зриває машинально листя з

тополi, сягаючої вiкна, захоплена стрiмкою бесiдою з хлопчиком-газетярником

(здається, Кеннет Найт), котрий стоїть внизу, щойно пустивши згорнутий

"Рамздель Джорнал" лунким, точно розрахованим кидком на сходинку нашого

ґанку. Я почав до неї пiдкрадатись "покалiченою караморою", як висловлюються

пантомiмiсти. Мої кiнцiвки були вигнутi поверхнями, мiж якими - радше нiж на

яких - я повiльно пiдповзав, уживаючи якийсь нейтральний спосiб пересування:

Пiдбитий павук Гумберт. Я доклав Бог знає скiльки часу, щоб дiстатись до

неї. Я її бачив нiби через звужуваний кiнець люнети й до її пружного задка

наближався, немов паралiтик iз безкiстними, викрученими членами, який

просувається з жахливим напруженням волi. Нарештi я опинився якраз позаду

неї; але тут менi з'явилась нещасна думка - виказати лже-пустування -

труснути її за комiр, мо', щоб приховати свою дiйсну гру, й вона коротко й

верескливо сказала: "Вiдчепiться!" (що було надбрутально) та з корчем

ощирившись Гумберт Сумирний вiдступив, мiж тим як нице дiвчисько й надалi

верещало, схиляючись над подвiр'ям.

А тепер послухайте, що сталося потiм. По снiданку я напiвлежав у

низькому садовому крiслi, силячись читати. Раптом двi спритнi долоньки лягли

менi на очi: це вона пiдкралася ззаду, нiби повторюючи в чергуваннi балетних

сцен, мiй ранковий маневр. Її пальцi, що стремiли загорнути сонце,

просвiчували кармiном, i вона судомно реготала й здригалась так i сяк, поки

я закидав руку то в бiк, то назад, не виходячи при цьому з лежачого стану. Я

проїжджав рукою по її швидким i нiби реготливим ногам, i книжка зслизнула з

мене, наче санчата, й мiстрiс Гейз, прогулюючись, пiдiйшла й поблажливо

проказала: "Та ви шльопнiть її добряче, коли вона заважає вам у ваших

роздумах. Як я люблю цей сад", мовила вона далi без знака оклику. "Це сонце,

хiба це не рай (знак запитання також вiдсутнiй)". I з зiтханням удаваного

блаженства нестерпна панi опустилась на траву й задивилась на небо,

спираючись на розкиненi за спиною руки, й раптом старий сiрий тенiсний м'яч

плигнув через неї i з дому долинув трохи бундючний голос Лолiти: "Pardonne,

maman. Я не в тебе цiлила". Звiсно, нi, моя гаряча, шовковиста привабо!

12.

На цьому кiнчались записи в щоденнику.

З них випливає, що попри всю винахiдливiсть диявола, схема була щодня

тiєю ж: вiн починав з того, що спокушав мене, а потiм суперечив менi,

кидаючи мене з тупим болем в самому коренi мого складу. Я знав точно, що я

хотiв зробити i як це зробити, не порушивши цноти маленької дiвчинки.