поїдемо на озеро в недiлю по церквi. Лежачи в лiжку й перед сном розпалюючи
себе мрiями, я обмiрковував остаточний план, як би найкраще скористатись
майбутнiм пiкнiком. Я вповнi усвiдомлював, що мамця Гейз ненавидить мою
голубку за її захоплення мною. Я намислив так провести день на озерi, щоб
уласкавити й мамцю. Вирiшив, що буду розмовляти тiльки з нею, та у
сприятливу хвилину скажу, що залишив годинничок або темнi окуляри ген там в
перелiску - й негайно заглиблюсь у хащу з моєю нiмфеткою. Тут дiйснiсть
зблякла, й похiд по окуляри на Очковому озерi перетворився на тиху маленьку
оргiю з дивовижно досвiдченою, веселенькою й поступливою Лолiтою, яка
поводила себе так, як мiй розум знав, що вона аж нiяк не спроможна була себе
вести в дiйсностi. На свiтанку я проковтнув снодiйну пiгулку й побачив сон,
який став не стiльки продовженням, скiльки пародiєю мого марення. Я побачив
iз багатозначною яснiстю озеро, яке нiколи ще не вiдвiдував: воно було
застуджене iмлою смарагдового льоду, в якiм ескiмос з щербатим од вiспи
обличчям марно прагне зробити кайлом ополонку, хоч уздовж щебiнкових його
берегiв цвiли iмпортнi олеандри й мiмози. Не маю сумнiву, що доктор Бiанка
Шварцман нагородила б мене повною торбою австрiйських шилiнгiв, якби я додав
цей лiбiдосон до її лiбiдосьє. Нажаль, остання його частина була вiдверто
еклектичною. Гейзиха й Гейзонька їхали верхи навколо озера, i я теж їхав,
сумлiнно пiдскакуючи незграбою, хоч мiж ногами замiсть кобили було саме лише
пружне повiтря - невеличкий недогляд, виплiд неуважностi режисера сну.
Субота. Серце менi досi ще калатає. Я й досi ще звиваюсь i тихенько
мигичу вiд згадуваної невправностi.
Вигляд зi спини. Смужка золотавої шкiри мiж бiлою майкою й бiлими
трусиками. Перегнувшись через пiдвiконня, вона зриває машинально листя з
тополi, сягаючої вiкна, захоплена стрiмкою бесiдою з хлопчиком-газетярником
(здається, Кеннет Найт), котрий стоїть внизу, щойно пустивши згорнутий
"Рамздель Джорнал" лунким, точно розрахованим кидком на сходинку нашого
ґанку. Я почав до неї пiдкрадатись "покалiченою караморою", як висловлюються
пантомiмiсти. Мої кiнцiвки були вигнутi поверхнями, мiж якими - радше нiж на
яких - я повiльно пiдповзав, уживаючи якийсь нейтральний спосiб пересування:
Пiдбитий павук Гумберт. Я доклав Бог знає скiльки часу, щоб дiстатись до
неї. Я її бачив нiби через звужуваний кiнець люнети й до її пружного задка
наближався, немов паралiтик iз безкiстними, викрученими членами, який
просувається з жахливим напруженням волi. Нарештi я опинився якраз позаду
неї; але тут менi з'явилась нещасна думка - виказати лже-пустування -
труснути її за комiр, мо', щоб приховати свою дiйсну гру, й вона коротко й
верескливо сказала: "Вiдчепiться!" (що було надбрутально) та з корчем
ощирившись Гумберт Сумирний вiдступив, мiж тим як нице дiвчисько й надалi
верещало, схиляючись над подвiр'ям.
А тепер послухайте, що сталося потiм. По снiданку я напiвлежав у
низькому садовому крiслi, силячись читати. Раптом двi спритнi долоньки лягли
менi на очi: це вона пiдкралася ззаду, нiби повторюючи в чергуваннi балетних
сцен, мiй ранковий маневр. Її пальцi, що стремiли загорнути сонце,
просвiчували кармiном, i вона судомно реготала й здригалась так i сяк, поки
я закидав руку то в бiк, то назад, не виходячи при цьому з лежачого стану. Я
проїжджав рукою по її швидким i нiби реготливим ногам, i книжка зслизнула з
мене, наче санчата, й мiстрiс Гейз, прогулюючись, пiдiйшла й поблажливо
проказала: "Та ви шльопнiть її добряче, коли вона заважає вам у ваших
роздумах. Як я люблю цей сад", мовила вона далi без знака оклику. "Це сонце,
хiба це не рай (знак запитання також вiдсутнiй)". I з зiтханням удаваного
блаженства нестерпна панi опустилась на траву й задивилась на небо,
спираючись на розкиненi за спиною руки, й раптом старий сiрий тенiсний м'яч
плигнув через неї i з дому долинув трохи бундючний голос Лолiти: "Pardonne,
maman. Я не в тебе цiлила". Звiсно, нi, моя гаряча, шовковиста привабо!
12.
На цьому кiнчались записи в щоденнику.
З них випливає, що попри всю винахiдливiсть диявола, схема була щодня
тiєю ж: вiн починав з того, що спокушав мене, а потiм суперечив менi,
кидаючи мене з тупим болем в самому коренi мого складу. Я знав точно, що я
хотiв зробити i як це зробити, не порушивши цноти маленької дiвчинки.