Пiд побiжними кiнчиками пальцiв я вiдчував волоски легенько
настовбурченi вздовж її голiнок. Я втрачав себе в їдкому але здоровому
спекоттi, котре як лiтнє марево сповивало Доллiньку Гейз. Ах, хай залишиться
вона так, хай навiки залишиться... Та от, вона потягнулась, щоб жбурнути
серцевину винищеного яблука в камiн, причому її молода вага, її безстиднi
безвиннi стегна та пухкий задок, злегка перемiстились по вiдношенню до мого
напруженого, повного муки, працюючого нишком лона, й раптово мої чуття
зазнали таємничої змiни. Я перейшов у певну площину буття, де нiщо не мало
значення, крiм вiдвару щастя, скипаючого всерединi мого тiла. Те, що
почалося з насолодного розтягу моїх потаємних коренiв, стало гарячим
свербiнням, яке тепер дiйшло стану досконалої надiйностi, впевненостi й
безпеки - стану, не iснуючого в будь-яких iнших галузях життя. Встановлена
глибока, пекуча насолода вже була на шляху до останньої судоми, отже можна
було сповiльнити ходу, щоб утривалити блаженство. Реальнiсть Лолiти було
благополучно скасовано. Зумовлене сонце пульсувало в пiдставних тополях. Ми
з нею були самi, мов у чудовному вимислi. Я зорив її рожеву, в золотавiй
iмлi, її, iснуючу тiльки за димкою пiдвладного менi щастя, вiдчуваючу його й
чужу йому, й сонце мiнилось в неї на вустах, i вуста її все ще, вочевидь,
складали слова про "гаманцеву Кармен", якi вже не сягали моєї свiдомостi.
Тепер усе було готово. Нерви насолоди були оголенi. Корпускули Крауза
вступали в фазу шаленства. Найменшого натиску досить було б, щоб зiрвалась
райська буря. Я вже не був Гумберт Густопсовий, сумноокий дог, котрий охопив
чобiт, який зараз вiдштовхне його. Я був вищий кумедних невдач, я був
недосяжний для кари. В саморобному своєму сералi я був дужим, сяючим турком,
умисно, повiльно, з ясним розумiнням свободи, який вiдкладає ту мить, коли
вiн зволить оволодiти наймолодшою, найкрихкiшою зi своїх рабинь. Виснучи над
краєм цiєї сластолюбної хланi (вельми майстерний стан фiзiологiчної
рiвноваги, який можна порiвняти з деякими технiчними кунштами в лiтературi
та музицi), я все повторював за Лолiтою безладнi, безтямнi слова - Кармен,
карбон, кармiн, камiн, амiнь, - як той, хто промовляє й смiється ввi снi, а
втiм моя щаслива рука кралась угору по її сонячнiй нозi до межi дозволеної
тiнню чемностi. Переддень вона з розмаху влетiла в велику незграбну скриню,
що була в передпокої й тепер я казав задихано: "Поглянь, поглянь, що ти
наробила, ах поглянь!" - адже, клянуся, був жовтавий синець на її звабнiй
нiмфетовiй ляжцi, що її моя волохата лапа масувала й поволi охоплювала -
позаяк панталончики в неї були взiрця вкрай зачаткового, нiщо, здавалось, не
могло перешкодити моєму м'язистому великому пальцю дiстатись гарячого виярка
її пахвини - як-от бува лоскочеш i пестиш реготливе пискля - ось так i
тiльки так, i у вiдповiдь iз нагло верескливою ноткою в голосi вона
вигукнула: "Ах, пусте!", й стала кандзюбитись i звиватися, й закинула
голову, й прикусила волого лиснiючу нижню губу, напiводгорнувшись вiд мене,
й мої стогнучi вуста, панове присяжнi, майже торкнулись її голої шиї, в той
час як я розчавлював об її лiву сiдницю останнiй подрог найтривалiшого
екстазу, що його коли-небудь зазнавала iстота людська або бiсiвська.
Одразу ж по цьому (нiбито ми до цього борюкались, а тепер мiй затиск
послабився), вона скотилася з тахти та скочила на ноги - точнiше, на одну
ногу - для того, щоб ухопити слухавку оглушливо гучного телефону, який,
можливо, вже вiк дзвонив, поки менi було вимкнуто слух. Вона стояла й
клiпала вiями, з палаючими щоками, з розпатланими кучерями, i очi її ковзали
по менi, так само як вони ковзали по меблях, i поки вона слухала й говорила
(з матiр'ю, котра наказувала їй з'явитись до Чатфiльдiв, якi запросили обох
на снiданок - причому нi Ло, нi Гум не знали, що нестерпна клопотуха мала на
думцi); вона собi постукувала по краю телефонного столика туфлею, яку
тримала в руцi. Слава тобi Боже, дiвчисько нiчого не помiтило.
Витягши барвисту шовкову хустку, на якiй її блукаючий погляд за мить
зупинився, я витер пiт з чола й, купаючись у блаженствi визволення з мук,
впорядкував свої вельможнi ризи. Вона все ще говорила по телефону,
торгуючись iз матiр'ю (Карменситонька хотiла, щоб та за нею заїхала), коли
все гучнiше виспiвуючи, я змайнув по сходах i став наповнювати ванну
бурхливим потоком паруючої води.