А тепер, любий мiй, найдорожчий мiй, mon cher, cher Monsieur, ви це
прочитали; ви тепер знаєте. А тому, проситиму вас, будь ласка негайно
поскладати речi й вiд'їхати. Це вам наказує квартировласниця. Вiд'їжджайте!
Геть! Departez! Я повернуся надвечiр, якщо робитиму вiсiмдесят миль туди й
назад - без аварiї (втiм, кому яке дiло?) й не хочу вас застати. Будь ласка,
прошу пана, вiд'їжджайте вмить, одразу ж, навiть не читайте цiєї кумедної
записки до кiнця. Вiд'їжджайте. Щасти вам.
Становище, mon cheri, є надзвичайно простим. Я абсолютно впевнена, що я
для вас не значу нiчого, рiвно нiчого. О так, ви залюбки базiкаєте зi мною
(й кепкуєте з мене, бiдашної); ви полюбили нашу гостинну оселю, мною
вподобанi книжки, мiй чудовний сад i навiть витiвки моєї шумної доньки; та я
для вас - нiщо. Так? Так. Цiлковите нiщо. Та, якщо, по прочитаннi мого
"визнання", ви дiйшли б думки, як європеєць та смерковий романтик, що я
достатньо приваблива для того, щоб вам скористатися з мого листа й закрутити
зi мною "iнтрижку", тодi, знайте, це буде злочинно - бiльш злочинно, нiж
було би насильство над викраденою дитиною. Бачте-но, коханий, якщо б ви
намислили зостатись, якби я вас застала тут (чого, звичайно, не станеться, й
тому можу так фантазувати), самий факт вашого зоставання мiг би бути
витлумачений тiльки в один спосiб: що ви для мене хочете стати тим же, чим я
хочу стати для вас - супутником життя - i що ви готовi поєднати назавжди
своє життя з моїм i бути батьком моєї дiвчинки.
Дозвольте менi, ще трiшечки помарити й помандрити думкою, мiй
найкоштовнiший; адже я знаю, що ви вже розiрвали цей лист, i його скравки
(нерозбiрливо) в водоверть клозету. Мiй найкоштовнiший, mon tres, tres cher
яку гору любовi я звела для тебе протягом цього магiчного червня мiсяця!
Знаю, як ви стриманi, як багато в вас "британського". Можливо, що цю вашу
старосвiтську замкненiсть, ваше почуття пристойностi пошкоробить прямота
бiдної американочки! Ви, котрий приховує свої найсильнiшi пориви, маєте
взяти мене за безсоромну дурку за те, що розкриваю так широко своє нещасне
зранене серце. В минулi роки я зазнала багато розчарувань. Мiстер Гейз був
прекрасна людина, надiйна та цiльна, ба, нажаль, вiн був на двадцять рокiв
старший за мене, отже - та не будьмо базiкати про минуле. Мiй любий, твоя
цiкавiсть повинна бути вповнi задоволена, якщо ти знехтував моїм проханням i
дочитав лист до гiркого кiнця. Втiм, це неважливо. Знищ його та вiд'їжджай.
Не забудь лишити ключi в себе на столi. Та хоча б якусь адресу, щоб я могла
повернути двадцять доларiв, якi ти заплатив за решту мiсяця. Прощай, любий
мiй. Молися за мене - якщо ти коли-небудь молишся".
Ш. Г.
Вищенаведене - це те, що я пам'ятаю з листа, i згадую я це дослiвно
(включаючи покрученi французькi термiни). Лист був принаймнi вдвiчi довшим.
Я випустив лiричне мiсце - котре я тодi бiльш чи менш проскочив - стосовно
брата Лолiти, вмерлого двох рокiв вiд роду, коли їй було чотири роки:
висловлювалось припущення, що я дуже б його полюбив. Що ж iще там було,
зачекайте. Так, припускаю, що слова "в водоверть клозету" (куди лист
насправдi пiшов) - мiй власний прозаїчний внесок. Вона, ймовiрно, благала
мене роздмухати якийсь-там спецiальний вогонь для спалення її послання.
Вiдраза - таке було перше моє почуття у вiдповiдь, i до нього
приєдналось бажання чкурнути. За цим прослiдувало щось на кшталт вiдчуття
спокiйної дружньої руки, яка опустилась менi на плече й запросила мене не
квапитись. Я послухавсь. Я вийшов з одубiння й побачив, що й досi перебуваю
в кiмнатi Лолiти. Реклама на всю сторiнку, видрана нею з глянсового журналу,
була пришпилена до стiни над постiллям, мiж пикою виконавця милозвучних
пiсеньок i довгими вiями кiноакторки. На цьому кольоровому знiмку зображений
був темноволосатий молодик. У поглядi його iрландських очей було щось
змарнiле. Вiн "моделював" халат (такогось дому) й тримав перед собою за
обидва кiнцi мостоподiбну тацю (iншої фiрми) з ранковим снiданком на двi
персони. Надпис вибраний був з церковного гiмну, витвору священика омаса
Мореля: "Ось iде вiн, герой у звитязi". Слiд було, вочевидь, домислити, що
ґрунтовно звитяжена молода дружина (не показана на знiмку) сидiла мiж перин
двоспальної постелi, готова взяти свiй кiнець тацi, та яким чином її
постiльний партнер пiдлiзе сам до неї пiд цей мiсток без катастрофи, було
неясно. Рука Лолiти провела жартiвну стрiлку в напрямку спустошеного