народження Ванесса ван Несс) я ненавидiв люто. Спочатку ми з Аннабеллою
розмовляли, так би мовити, понавколу. Вона весь час набирала жменю дрiбного
пiсочку та пускала його сипатись крiзь пальцi. Голови в нас були налаштованi
в лад розумним європейським пiдлiткам тiєї доби й того середовища, i я не
певний, чи можна було вiднайти хоча б якийсь iндивiдуальний талант у нашому
зацiкавленнi численними населеними свiтами, тенiсними змаганнями,
нескiнченнiстю, солiпсизмом й тому подiбними речами. Нiжнiсть та вразливiсть
молодих звiрят збуджували в нас обох те ж саме гостре страждання. Вона
мрiяла бути сестрою милосердя в якiйсь голодуючiй азiйськiй країнi; я мрiяв
бути вiдомим шпигуном.
Та знагла ми стали закоханими одне в одне - нестямно, незграбно,
безстидно, нестерпно; я додав би - безнадiйно, адже наше несамовите
прагнення до взаємного володiння можна було б вгамувати тiльки, якби кожен з
нас насправдi увiбрав та засвоїв кожну частку тiла й душi iншого; втiм ми
навiть не могли знайти мiсця, де б злучитись, як цiлком вiльно знаходять
дiти хащ. Пiсля одного невдалого нiчного побачення в неї в саду (про що в
наступному пiдроздiлi), єдине, що нам уможливили як зустрiчi, це лежати в
досяжностi дорослих, зоровiй, якщо не слуховiй, на тiй частинi пляжу, де
було найвелелюднiше. Там, на м'якому пiску, за кiлька крокiв вiд старших, ми
валялися цiлий ранок у зацiпенiлiй нестямi любовної муки та зуживали всякого
щасного вирiзу в тканинi простору й часу, щоб торкнутись одне одного: її
рука, крiзь пiсок, пiдповзала до мене, тулилася ближче, переставляючи вузькi
та смаглявi пальцi, а потiм її перламутровi колiна вiдправлялись у таку ж
тривалу, обачливу подорож; iнодi випадковий вал, споруджений iншими дiтьми,
молодшими, слугував нам укриттям для побiжного солоного поцiлунку; цi
недосконалi дотики доводили нашi здоровi та незвиченi тiла до такого ступеня
збудження, що навiть прохолода блакитної води, пiд якою ми продовжували
правити свого, не в змозi була нас заспокоїти.
Серед скарбiв, якi я загубив пiд час подальших мандрiв, була зроблена
моєю тiткою маленька фотографiя, що закарбувала групу сидячих за столиком
кав'ярнi просто неба: Аннабеллу, її батькiв та вельми статечного доктора
Купера, кульгавого старця, котрий того лiта упадав за моєю тiткою Сибiллою.
Аннабелла вийшла не надто гарно, адже її вловили в ту мить, коли вона
схотiла пригубити свiй chocolat glac , й тiльки по худих оголених плечах
можна було впiзнати її (оскiльки пам'ятаю знiмок) серед сонячної млявi, в
яку поступово й незворотно переходила її краса; та я, сiвши в профiль, трохи
далi вiд iнших, проступив з якоюсь драматичною рельєфнiстю: похмурий,
густобровий хлопчик, у темнiй, спортивнiй сорочцi та бiлих добре пошитих
шортах, який заклав ногу на ногу й дивився вбiк. Фотографiю було зроблено в
останнiй день нашого рокового лiта, саме за кiлька хвилин до нашої другої та
останньої спроби обiйти долю. З якогось украй прозорого приводу (iншого
шансу не передбачалось, та вже нiщо не мало значення) ми вiддалились вiд
кав'ярнi на пляж, де знайшли нарештi вiдлюдне мiсце, i там, у бузковiй тiнi
рожевих скель, якi створили щось на кшталт яскинi, ми побiжно обмiнялися
спраглими ласками, єдиним свiдком яких були кимсь загубленi окуляри. Я стояв
навколiшки i вже готовий був оволодiти моєю ясочкою, як раптом два бородатих
купальцi - морський дiд та його братчик - вийшли з води iз вигуками
неґречного пiдбадьорення, а чотири мiсяцi по тому вона померла вiд тифу на
островi Корфу.
4.
Знову i знову гортаю цi мiзернi спомини i щоразу питаю в себе самого,
чи не звiдти, не з мерехтiння того далекого лiта пiшла трiщина через усе моє
життя. Або, можливо, гостре моє захоплення цим дитинчам було лише першою
ознакою вродженого збочення? Коли стараюсь розiбратися в булих бажаннях,
намiрах, дiях, я пiддаюсь певнiй зворотнiй уявi, яка живить аналiтичну
здiбнiсть спромогами безграничними, а тому всякий видний менi пройдений шлях
є безкiнечно посiченим роздорiжжями в очманiло складнiй перспективi пам'ятi.
Проте, я певний-таки, що в чарiвний та роковий спосiб Лолiта почалася з
Аннабелли.
Знаю й те, що смерть Аннабелли закрiпила невдоволення того безтямного
лiта i стала завадою для всякого iншого кохання протягом холодних лiт моєї
юностi. Духовне й тiлесне збiгалося в нашому коханнi такою досконалою мiрою,