Назовнi я мав так званi нормальнi зносини iз земнородними жiнками, у яких
грудi гарбузами або грушами, всерединi ж я палав у пекельнiй печi
зосередженої хтивостi, яку збуджувала в менi кожна стрiчна нiмфетка, до
котрої я, будучи законослухняним боягузом, не смiв пiдступитись. Кремезнi
людячi самицi, котрих менi дозволено було уживати, слугували тiльки
палiативом. Я готовий повiрити, що вiдчування, якi я вилучав iз природного
злучення, рiвнялись бiльш-менш тим, що їх зазнають нормальнi великi мужчини,
коли спiлкуються iз нормальними великими жiнками в тому рутинному ритмi,
який iздригає свiт; але негаразд є в тiм, що цьому панству не довелось, як
довелось менi, спiзнати проблиск незрiвнянно бiльш пронизливої насолоди.
Найбiднiший з моїх у полюцiю ведучих снiв у тисячу разiв яскравiший за
перелюби, що їх наймужнiший генiй або найталановитiший iмпотент здатнi були
уявити. Мiй свiт був розкраяний. Я чув присутнiсть не однiєї, а двох статей,
жодна з яких не була моєю; обидвi були жiночими для анатома; для мене ж,
котрий дивився крiзь призму почуттiв, "вони були так само рiзнi мiж собою,
як щиголь i щогла". Всьому цьому я тепер надаю рацiю, та у двадцять -
двадцять-п'ять рокiв я не так ясно знався на своїх стражданнях. Тiло добре
знало, чого воно хоче, та мiй розум вiдхиляв кожну його мольбу. Мною
оволодiвали то острах i стид, то нестямний оптимiзм. Мене душили суспiльнi
заборони. Психоаналiсти вабили мене псевдовизволенням вiд лiбiдобелiберди.
Те, що єдиними об'єктами любовного подрогу були для мене сестри Аннабелли,
її повiрницi й кордебалет, менi ввижалось iнколи передвiстям божевiлля.
Iнодi ж я говорив собi, що все залежить вiд точки зору, i що по сутi нема
нiчого поганого в тому, що мене до нестерпу хвилюють нелiтнi дiвчатка.
Дозволю собi нагадати читачевi, що в Англiї, з тих пiр, як був ухвалений
закон (1933-го року) про дiтей та Молодi Персони, термiн "герль-чайлд"
(тобто дiвчинка) визначається як "особа жiночої статi, яка має вiд роду
бiльше нiж вiсiм та менше нiж чотирнадцять рокiв" (пiсля чого, вiд
чотирнадцяти до сiмнадцяти, статут визначає цю особу як "молоду персону"). З
iншого боку, в Америцi, а саме в Масачусетсi, термiн "уейвард чайлд"
(непутяща дитина) стосується технiчно дiвчинки вiд семи до сiмнадцяти рокiв,
яка спiлкується з порочними та нiкчемними особами". Хью Броутон, полемiчний
письменник часiв Джемса Першого, довiв, що Рахаб була блудницею вже в десять
рокiв. Все це вкрай цiкаво, i я припускаю, що ви вже бачите, як рот менi
пiниться перед приступом - та нi, нiщо не пiниться, я просто пускаю
вистрибом рiзнобарвнi блiшки щасливих думок у вiдповiдну чашечку. От ще
картинки. Ось Вергiлiй, котрий (цитую старого англiйського поета) "нiмфетку
оспiвав в одному тонi", хоч найвiрогiднiше вiддавав перевагу перитоновi
хлопчика. Ось двi з ще недостиглих дочок короля Анхатена та його королеви
Нiфертiтi, у котрих було шiсть таких - нiльських, гологолових, голеньких
(нiчого крiм численних намистових рядiв), iз м'якими брунатними щенячими
черевцями, iз довгими ебеновими очима, якi спокiйно вмiщалися на перинах, i
цiлковито збереженi пiсля трьох тисяч рокiв. Ось зграйка десятирiчних
вiдданиць, котрих примушують сiсти на фасцинiй - кiл зi слонової кiстки у
храмах класичної освiти. Шлюб i спiвжиття з дiтьми трапляються ще доволi
часто у декотрих областях Iндiї. Так, восьмидесятилiтнi дiди-лепчанцi
сполучаються iз восьмирiчними дiвчатками, i хто-би озвався. Нарештi Данте
безтямно закохався в свою Беатрiче, коли минуло лише дев'ять рокiв їй, такiй
яскрiючiй, фарбованiй, звабнiй, у червоному строї з дорогим камiнням, а було
це 1274-го року, у Флоренцiї, на приватному бенкетi, веселого травня мiсяця.
Коли ж Петрарка безтямно укохався в свою Лаурину, вона була бiлявою
нiмфеткою дванадцяти рокiв, яка бiгла крiзь вiтер, куряву й цвiтiнь, сама як
летюча квiтка, серед прекрасної рiвнини, видної з Воклюзьких горбiв.
Та будьмо ж бундючними й культурними. Гумберт Гумберт старанно прагнув
бути гожим. Їй Богу, прагнув. Вiн ставився вкрай обережно до звичайних
дiтей, до їх чистоти, вiдкритих на образи, й за жодних обставин не зазiхнув
би на невиннiсть дитини, якби була хоч найвiддаленiша можливiсть скандалу.
Та як билося бiдоласi серце, коли серед невинної дитячої зграї вiн помiчав
дитину-демона, "enfant charmant et fourbe" - очi з iмлою, барвнi губи,
десять рокiв каторги, коли даси знати їй, що дивишся на неї. Так йшло життя.
Гумберт був цiлком спроможний мати злучання з Євою, проте Лiлiт була тою,