Бо ж відтепер вони стали союзниками. Софія пильнувала чоловіка і обмежила його споживання кокаїну (він більше не торкався ні героїну, ні алкоголю). Ерван знаходив Лоїка, коли той зникав на цілу ніч, а іноді на тиждень.
З часом він почав вважати, що добре розібрався у цій італійці. Усі ці пишні обіди, вікенди у Портофіно, круїзи на шикарних яхтах допомогли йому виявити недоліки молодої жінки. Вона любила Лоїка, але це почуття не виходило за межі її соціального класу. А шлюб був лише черговим етапом її легкого життя. Зрештою вона не була ні зарозумілою, ні поблажливою: просто продуктом італійської буржуазії, прив’язаним до привілеїв і умовностей свого світу. Запрограмованою машиною, досконалою і чарівною, але якій забули додати головну деталь — серце.
Він помилявся. Народження Лоренцо показало її справжнє обличчя. Велика любов Софії — це її діти. Лоїк був лише необхідною преамбулою. Втім, для чого було обирати плідником наркомана? Через його вроду? Посмішку? Його розум? Трохи згодом, коли виношувала Мілу, Софія остаточно скинула маску. Між ними з Лоїком було не все гаразд, але це її не обходило. Він вже відіграв свою роль. Якби він не впорався і не забезпечив продовження роду, його б вигнали. Або вона його б знищила. Як павучихи після спарювання вбивають самців.
— Мама ось там!
Вона сиділа на лавці перед дитячим майданчиком. Міла і Лоренцо відпустили руки свого дядька і побігли. Вона підвелася, щоб обійняти дітей, і почала шукати Ервана поглядом. Помахала йому рукою, розрахувалася за вхід дітей і повернулася до нього.
В одну мить гомін навколо, сновигання перехожих, вихор з першого опалого листя — усе відійшло на задній план. Софія постала перед ним, немов у кіно, коли камера фокусується на акторку, а декорації стають розпливчастими.
Її обличчя, здавалося, мало пропорції золотого січення, що відтворює у кожній своїй деталі таку ж досконалість. Чоло, брови, ніс, вилиці: усе було однією лінією, одним чарівним блиском. Її біла шкіра нагадувала ідеально відполіровану поверхню морських камінців. Цікаво, як це тіло дихало? Її вуста, з майже непомітним відтінком, здавалися просто складкою на поверхні каменю. Софія навіть не думала підправляти їхню блідість і не наносила жодного макіяжу, невимушено виставляючи напоказ свої неприкрашені риси. Чудову картину увінчувало довге чорне волосся з проділом посередині, як на старих фотографіях Девіда Гамільтона. Вона радше була схожа на селянку-аміші, ніж на італійську фіфу.
Все ж дві деталі пом’якшували строгість її вигляду. Ластовиння на щоках додавало їй чарівності пустотливої юності. Іншою надзвичайною рисою були довжелезні вії, що нагадували про євразійське коріння і додавали загадковості, стомленого і замріяного вигляду, від чого твоя душа ціпеніє.
— Як справи?
— Добре, — відповів він, як завжди нерішуче в її присутності.
— Маєш п’ять хвилин?
Він кивнув, як солдат перед офіцером.
— Ходи сюди. Я хочу тримати у полі зору малих.
Ерван пішов за нею на дитячий майданчик, після того як касир поставив йому штамп на руку. У вухах дзвеніло, пульс скажено бився. Земля у парку під його ногами захиталася. Спершу він подумав, що це через його хвилювання, але за мить зрозумів, що це таке м’яке покриття на майданчику, щоб діти не покалічилися, коли падають.
— Боже, та розслабся, — пошепки сказав він собі. — Розслабся.
Софія знайшла вільну лавку.
— А що, Лоїк не зміг прийти?
Вона запитала лише заради задоволення зайвий раз вказати на недогляди свого колишнього.
— Він зайнятий по роботі.
— Так, мусить проспатися після свого кокаїну. Непоганий початок. Ерван мовчки сів коло неї. Вона з неспокоєм спостерігала за тлумом на дитячому майданчику:
— Не знаю, хто вигадав недільні прогулянки у парку після обіду, однак, на мою думку, це одна з причин відмовитись від дитини ще у пологовому будинку.
Софія, зразкова мати, любила провокаційні жарти. Вона набралася цієї звички у парижан: обожнювала єхидство, постійно говорила протилежне тому, що мала на думці, лише заради того, щоб сказати якийсь дотеп, чи заради незрозумілого задоволення виставити себе злюкою.
— Принаймні, — продовжила вона, — розлучення має і позитивний бік: важке випробування ділиться на двох.
Вона мала тоненький голос, що не відповідав її образу тужливої матері.