Ґреґуар Морван хотів, щоб його сини були справжніми бретонцями, тобто мореплавцями. До вітрильної школи «Ле Ґленан» він записав їх з шести років. Щоліта — посилені практичні заняття. Ерван, упертюх, відмовився завзято продовжувати займатися цією справою. А він, зразкова дитина, став кращим у своїй категорії. Швертботи. Кільові яхти. Катамарани. Минали роки, на полицях вишикувалися рядком кубки…
Старий тішився: нарешті в родині є хлопець, який вміє тримати курс! Бретонець, який розрізає хвилі! Лоїк був стриманим тріумфатором. Він перемагав у регатах з неуважною посмішкою, покірно приймав трофеї, сором’язливо реагував на знаки уваги з боку «татових доць», що пританцьовували навкруг нього. Серйозні речі відбувалися деінде.
Якщо він цілими днями стояв біля стерна, то вечорами — біля барної стійки. Дуже швидко Лоїк назбирав трохи інші відзнаки: наймолодший пияк на узбережжі (у дванадцять), найпалкіший любитель міцного в усьому Фіністері (у тринадцять), найвитриваліший учасник пияцького марафону у Ле-Конке (три доби, у п’ятнадцять)…
Він привіз свій порок до Парижа. Справи погіршилися, і запанувала нудьга. Випиваючи чарку, пляшку, магнум,[7] він п’янів до отупіння за лічені хвилини. Кожен вечір перетворювався на затяжну етилову кому, що переривалася блюванням. Тоді він відкрив для себе кокаїн, дивовижну речовину, яка позбавляла небажаних наслідків алкоголю. Цей порошок дозволив йому збільшити кількість вжитого за ніч і протриматися до ранку, вповні насолоджуючись цим проспиртованим часом.
Якимсь дивом він отримав шкільний атестат у сімнадцять років і вступив на економічний факультет. Його батько мітив на політичні науки, а ще краще — чому б ні — НША (Національна школа адміністрації). Втім Лоїк хотів заробляти гроші і то швидко. Він тоді вже перехиляв по кілька літрів на день (справжня бомжарська доза), але радше горілки, аніж чорнила. Його оточували такі ж самі хлопці: непотріб зі студентським квитком, на автопілоті, з угробленою печінкою і пропитим мозком.
У Бретані тепер він був більше відомий за своє п’яне геройство, ніж за відзнаки мореплавця. Вдавав, що не п’є, коли стоїть біля стерна корабля. Брехня: він ховав свої пляшки і кокс у трюмі, виходячи в море один, не в стані належним чином реагувати, без ясної свідомості. Певна річ, тепер він перемагав рідше, спонсори обернулися до нього спиною: він пристав до берега, в усіх значеннях цього терміну.
Йому було начхати. Йому було двадцять і він жив у наркотичному затьмаренні. Крек, гашиш, дурман, попперси, бупренорфін, трихлоретилен… Стільки незазнаних територій. На свій лад він завжди залишався мореплавцем, шукачем штучного раю.
На рейв-тусах він почав вживати екстазі. Стикнувся з новим видом похмілля: після двох днів трансу приземлення було твердим, від стану депресії до суїцидальних поривів. І знову знайшовся рятувальний засіб: заштрик героїну зранку у понеділок. Завдяки геричу можна було позбутися всіх бід і починати знову. Однак герич не був безневинною коханкою. Він добряче підсів на нього всього за кілька тижнів. А за кілька місяців вже дрейфував до власної смерті.
І мови не могло бути про університетські заняття чи роботу. Його рахунок у банку спорожнів, батько більше не платив за квартиру. Лоїк почав спати з ким попало: жінки, чоловіки, не важливо, лиш би мали лаве на дозу.
Одного дня, без жодного на те прийнятного пояснення, порошку ні в кого для нього не знайшлося. Усе відбувалося, як у фільмі «The Lost Weekend», коли Рей Мілланд відчайдушно шукає алкоголь, але усі крамниці, до яких він підходить, зачинені. Тоді він розуміє, що сьогодні свято Кіпур: євреї не працюють у цей святий день. Для Лоїка Кіпур наставав тепер щодня, і він не розумів причини цієї катастрофи. Пояснення отримав трохи згодом з уст свого батька.
Прослідкувати за пиятиками сина не було великим подвигом для фліка, який знищив злочинну мережу, яка влаштовувала теракти на вулиці Ренн, і арештував хлопців з організації «Пряма дія». Перші кілька років він не втручався: молодий, переказиться і візьметься за голову. Але коли пересвідчився, що Лоїк серйозно підсів на наркотики, то поширив між дилерами послання: якщо хтось продасть порошок його синові, то потрапить за ґрати. Або на цвинтар.
Лоїк дійшов до краю. Це була агонія, що переривалася періодами жагучого бажання, невгамовного голоду до наркотиків, алкоголю, коліс. Він приймав усе, що потрапляло до рук. Якось зустрів одного побратима-торчка у такому ж стані. Той постійно повторював: «Я знаю, як зарадити». Привів Лоїка до себе, не припиняючи бурмотіти: «Я знаю, як зарадити». У величезній квартирі неподалік Трокадеро Лоїк зрозумів, як той збирався собі зарадити: батько торчка, який відмовлявся дати йому хоч су. Хлопець благав його, погрожував. Врешті він пішов шукати молоток і пробив йому голову. Потім понишпорив у кишенях, зламав замки шухляд у секретері, щоб знайти там кілька пачок з банкнотами.