Лоїк, якого трясло, а кінцівки зводило судомами, нерухомо стояв збоку і був свідком цієї сцени. Кров була всюди, мозок на паркеті, уламки черепа на стінах. Убивця втік, Лоїк сховався у кімнаті його молодшої сестри (тоді були шкільні канікули). Зрештою той повернувся з кількома дозами. Вони вмазалися посеред ляльок Барбі та іграшкових візочків і заснули на блідо-рожевому килимі.
Коли Лоїк прокинувся, поруч був Морван:
— Усе гаразд, дорогенький.
Люди в білих комбінезонах вичищали килим, драїли кожну поверхню, прибирали пилотягом найдрібніші частинки. Інші вводили наркотик його нерухомому товаришу. Перш ніж знепритомніти знову, Лоїк зрозумів, що вони його убивають.
— Усе гаразд…
На наступний день Морван запропонував йому угоду. Він знищив сліди його злочину, пройшовся губкою у буквальному значенні цього виразу. Тепер його син мусить витримати відлучення від наркотиків і поправити здоров’я на Антильських островах. Лоїк погодився без жодних умов.
Цього разу наївним виявився старий флік. Морван досі пов’язував райські тропічні місця зі здоровим і тверезим способом життя. Проте у курортних портах всюди гуляють наркотики. Шкіпер, вродливий хлопець, бісексуал, Лоїк був ідеальною кандидатурою для певних видів круїзів. Ін’єкції, понюшки, оргії у каюті і бабрання вдвох у морі…
Він поплив назад у пекло, цього разу поза досяжністю свого батька. Дрейф заніс його на Андаманські острови, потім у Бенгальську затоку. Він опинився у Калькутті, знову на межі, готовий на що завгодно, аби хоч використану ватку понюхати.
І тоді його врятував інший чоловік…
Хтось постукав у вікно. Лоїк, занурений у роздуми, аж підскочив у кріслі. Якась хитра морда кидала косим поглядом всередину кабіни. Дреди, жовте бридке обличчя, зуби на останній стадії… За допомогою своїх засобів і контактів Лоїк міг би знайти дилерів набагато презентабельніших, але волів звертатися саме до найгірших фріків. Наркотик брудний. Це його сутність. Без сенсу надавати йому вишуканого глянцю.
Він відчинив вікно і простягнув згорнені трубочкою триста євро дрібними купюрами. Той передав йому пластиковий пакетик. Коли Лоїк хотів знову підняти скло, зомбі його заблокував:
— Непогана в тебе тачка.
— Забери руку.
— Може покатаєш мене, чувак?
Лоїк був найбільшим боягузом, якого коли-небудь носила земля. Втім, почуваючись захищеним у своєму сховищі з бляхи і металу, він повівся агресивно:
— Відвали!
Хлопець вхопив його за комірець і почав погрожувати лезом. Лоїку здалося, що він обдристався, і по шкірі сидіння потекло гаряче гівно, але його ліва нога витиснула педаль зчеплення. Рефлекторно увімкнув другу передачу. Права нога натиснула на газ. Машина рвонула вперед з ревінням, яке підсилили стіни тунелю, дилер завив і відскочив.
На бульварі Макдональд Лоїк висунув голову з вікна і з полегшенням вдихнув свіжого після зливи повітря. Порт-де-Кліши. Порт-д’Аньєр. Він продовжив рухатися до бульвару Малєрб і зупинився на площі Баграм, де не було ані душі.
Він висипав кокс зі свого пакетика для морозилки, зробив доріжку на тильному боці долоні, як це роблять усі, хто поспішає, тоді зауважив, що порошок пахне сечею і має щільну і суху структуру. Добрий знак…
Він втягнув порошок. Раз. Другий. «Справжнє життя проходить через ніс, — колись сказав йому ґонзо-порно-режисер в одному з нічних клубів. — Усе решта лише сентиментальні фантазії».
Йому покращало. М’язи розслабилися, грудна клітка розкрилася. Усе його тіло приступило до гіпервентиляції. Через кожну пору його шкіри проникало усе ще крижане повітря з кондиціонера, немов дихав повітрям прямісінько з Північного полюса. Він здригнувся і зробив ще одну понюшку. Мокра від поту тканина його сорочки прилипла до грудей. Він відліпив її і струсив комірець. Повіяло запахом поту, змішаним з ароматом парфумів і запахом коксу.
Дещо з запізненням він зауважив, що плаче гарячими сльозами, з носа теж тече, вимиваючи порошок, який він щойно вдихнув. От гівно. Він протер очі, ніздрі — пальці стали червоними. Він повернув дзеркало заднього виду до себе і побачив фізіономію блідого клоуна, усю в порошку, крові і сльозах.
Натиснувши ліктем (він не хотів забруднити алюмінієву панель приладів), відчинив бардачок і дістав звідти пачку паперових серветок. Витяг одну серветку і заткнув нею ніздрі. Довелося посидіти кілька хвилин, відкинувши голову на підголів’я сидіння.