На жаль, ці любовні пригоди ніколи довго не тривали. Це було, як у тій пісні: «Коли одна маркіза зустрічає іншу маркізу, про що вони говорять?». Касирки ділилися з ним історіями про касирок, не дуже захопливими, а він випорпував свої фліківські побрехеньки, трохи цікавіші, але страшні й непристойні. Одне з одним ніколи не клеїлося.
Пусте. Він надавав перевагу власній фантазії. Йому подобалася Софія. Глибоко в душі він вважав, що кохання, справжнє кохання, має залишатися недосяжним, і секс тут зовсім ні до чого.
Він перейняв цю байдужість від свого батька. Старий хижак, попри всі свої махінації, був пуританом. Він любив тільки німфеток, і лише на платонічний лад. Ті рідкісні моменти, коли Ерван бачив його збудженим, траплялися при дуже молоденьких дівчатах, майже дітях. Це його зачаровувало. Бачити, як цей червонопикий колос перетворюється на уважного, зворушливого Санта-Клауса, у цьому було щось жахливе. Сутенер, який підкладав повій у ліжка більшості політиків, постачальник коксу торчкам, здирник, який вправлявся і в поліції моралі, і в підрозділі розслідувань і оперативного втручання, і в карному розшуку, без задньої думки прикладався до цього джерела безневинності.
Це не перешкоджало Ервану, як його синові, бути переконаним у всемогутній силі, яку має секс у цьому брудному світі. Перший урок професії фліка: трахаються всюди і завжди. За вишуканим лоском культури, дискусій, релігій та одностроїв ховається плоть. Потреба помацати цицьки, запхати пеніс у мокру гарячу щілину. Усе решта — література.
Тут Ерван перервав свої глибокі роздуми і всівся за робочий стіл, поставивши біля себе горнятко і кавник. Коли екран комп’ютера засвітився, він проглянув мейли, отримані від Старого. Перший стосувався повітряно-морської бази, причетної до «смерті курсанта внаслідок нещасного випадку». Школа підготовки пілотів, яку охрестили «Керверек-76» від назви села поблизу, розташованого на західному узбережжі Фіністера — так би мовити, найзахіднішої точки Франції; число вказувало на рік відкриття навчального центру.
Батько додав інтернет-посилання на цей навчальний заклад. Курсанти школи пілотів морської авіації (КШПМА) навчалися там два роки, потім проходили рік додаткового вишколу у Сполучених Штатах для завершення своєї підготовки пілотів винищувачів. Після повернення вони були повністю готові прийняти командування «Рафалями», які злітають з авіаносця «Шарль де Голль». Останній випуск називався «Кондор-2012».
Щороку на початку серпня на базу прибували двадцятеро кандидатів, відібраних за їхніми особистими справами. Впродовж місяця за ними спостерігали. Теоретичні іспити, аналіз польотів, психологічне оцінювання, симуляції… Залишалося лише дванадцятеро: саме вони у перший вікенд вересня мали пройти нестатутну посвяту для новачків.
Ерван ще раз перечитав телетайп-повідомлення з генштабу, отримане Морваном. Текст підготував Жан-П’єр Верні, підполковник слідчого підрозділу жандармерії Бреста, він підсумував факти у кількох рядках. У п’ятницю 7 вересня опівдні базу було зачинено для усіх відвідувачів. Офіцерів і викладачів попросили її покинути. Навчальний центр став величезним майданчиком для гри з однією метою: змусити новачків лізти зі шкіри. О 17:00 дванадцятеро курсантів-пілотів вишикувалися за наказом на бетонованому майданчику перед ангарами. «Помазання», фізичні випробування, образи, жорстоке поводження до 20:00. Далі цих хлопців, оголених і вимазаних у багні, розкидали у полі для полювання на людину, деталі і умови якого не встановлено. Наступного ранку, один з учасників «посвяти» не з’явився на шикування: Вісса Савірі, двадцять два роки, родом з Ле-Мана. За кілька годин до цього в ході військових маневрів було здійснено запуск ракет у бік острова Сірлінг, за кілька кілометрів від берега. Опівдні військові фахівці з балістики ретельно вивчили руїни бункера, в який влучила ракета, і знайшли між уламками споруди людські рештки. Забрало небагато часу, аби зрозуміти, що йдеться про рештки зниклого курсанта. За його відірваною головою, хоч і обгорілою, було ідентифіковано особу.
Ерван зробив добрячий ковток кави і протер очі. Ця справа була просто неймовірною. Вражає хоча б те, що запуск ракети було здійснено за кілька кілометрів від бази, де курсантів кинули напризволяще, наче фазанів перед полюванням, але ще більш немислимо, що ця ракета влучила точно туди, де у бункері ховався один з них. Чи не приховує ця історія якоїсь іншої правди?
Задзижчав вібродзвінок телефона. Кріпо.
— Ти вже повернувся з відпустки?
— Тільки-но заніс валізу. Відновлював свої сили у Верхньому Рейні. Чого ти телефонував?