Ґреко, один лише голос якого звучав, як відголосок найгірших спогадів.
Морванові не слід було б вплутувати сюди власного сина, але, як завжди, він діяв інстинктивно. Впродовж сорока років йому надавали різні складні розрахунки, якісь закручені стратегії. Це було помилкою: він завжди приймав миттєві рішення без найменших вагань. Зрештою, він, мабуть, добре завдячував старому вояці, щоб відправити туди свою найкращу ланку — Ервана, власну кров.
Перейшов до серйозніших речей, таємних повідомлень. У старі добрі часи йому достатньо було підняти слухавку червоного телефона чи прочитати кілька анонімних рядків, принесених одним з шпиків. Нині треба було під’єднатися через Skype до закодованого комп’ютера, IP якого вказує на колишню Чехословаччину, потім набрати низку кодів, які видасть спеціальний мікрокалькулятор, після того, як ввести перше слово пароля. За останні кілька років його професія перетворилася на незрозуміле відгалуження інформаційних технологій та електроніки: агенти розвідувальних служб більшість свого часу проводять на заняттях з професійної перепідготовки і в магазинах мобільних телефонів.
Він перейшов до своєї чорної скриньки. Єдине повідомлення, якого він чекав: «Кінець операції». Лаконічний вираз, який свідчив про те, що завдання виконано. Ось уже місяць один гівно-викривач, з яким він знайомий вже давно, Жан-Філіпп Маро, проводив розслідування стосовно Франсафрики загалом і стосовно нього зокрема. Він віддав необхідні накази. Квартиру журналіста перевернули догори дриґом, промили його комп’ютер, а з особами, яких він міг розпитати, було «проведено розмови»; Маро впритул підійшов до того, щоб відкопати деякі старі трупи. Морван міг би його залякати, але це лише підштовхнуло б того до активніших дій, міг би спробувати підкупити, але той був затятий: Маро не вабили ані гроші, ані навіть правда, лише слава і визнання серед колег. Ґреґуар міг би також дискредитувати його, але це нічим би не допомогло. У кого можуть бути кращі навички, ніж у покидька, який задумав викрити іншого покидька?
Врешті він мусив прийняти рішення: владнати проблему «за допомогою усіх необхідних засобів». Йому подобався цей вираз Малколма Ікс, але він надавав перевагу іншому: «Хлопці, заспокойтесь» — так борець за права чорних сказав своїм убивцям, від яких отримав понад двадцять куль.
«Кінець операції» означало, що небезпеку було усунуто. Нещасний випадок або самогубство з передсмертною запискою: проблему вирішено остаточно. Перно, виконавець його вирішальних доручень, ясна річ, також подбав про усі можливі записи і рукописи, старанно прибравши інформаційні сліди. Навіть якщо якийсь редактор, хтось із близького оточення чи адвокат був у курсі проекту, тепер нічого не можна було довести і в кожному разі усі вони були паралізовані від страху.
Нічого більшого Морван від свого виконавця не вимагав: він вже давно переріс прискіпування до дрібниць. Натомість зрозумів одну з несвідомих причин, яка змусила його відправити Ервана до Бретані: принаймні його сина не буде тут, аби винюхувати обставини смерті журналіста…
Він розлігся на ліжку і заплющив очі. Очі пекли, мігрень у задній частині голови, вже не кажучи про біль у спині. Від думки про те, що хтось спокусився покопатися у його житті, він почувався ніяково. Почав собі уявляти, про що б написав у розділі, присвяченому своїм молодим рокам.
Усе почалося з насильства. Насильства ліваків, звісно.
1966. Коли Ґреґуарові Морвану був двадцять один рік, він був переконаним маоїстом червоного ідейного спрямування, криваво-червоного. Забезпечував порядок під час проведення мітингів, розповсюджував брошури, бив пики тим, хто з ним не погоджувався. Морван не був революціонером-утопістом, вибирав бійку, а не довгі промови. Вже тоді він ненавидів усіх. Фашиків за те, що вони виродки. Голлістів — від них тхнуло старою Францією. Буржуа, бо завдяки їм та їхньому баблу усе прогнило.
Пролетарів, які ні чорта не петрають. І навіть своїх товаришів-ліваків, які вміють лише багато говорити, а в штанях нічого не мають.
Але перш за все, він ненавидів самого себе. З’явившись нізвідки, без копійки і диплома, він вступив до поліції, як простий охоронець правопорядку. Революціонер у пелерині з кашкетом і свистком — такий собі вигляд…
Травень шістдесят восьмого став його шансом. Керівництво, яке чуло про його лівацькі переконання, запропонувало йому проникнути до лав троцькістів і маоїстів. Він послав їх в сраку, але пропозиція викликала у нього цікаву ідею. Він пішов записуватися до СГД, паралельної поліції голлістів. Збіговисько головорізів, колишніх військових і грабіжників, які мали посвідчення з триколором.