Зав’язуючи собі краватку, він увімкнув радіо. Франс Інфо. Напередодні президент Франсуа Олланд пообіцяв впродовж одного року значно знизити рівень безробіття і небувалі досі зміни у державному бюджеті. Страшні бомбардування Алеппо. Семирічна Зайнаб, яка вціліла під час різанини у Шевалін, вийшла з коми. Бернар Арно по дорозі до Бельгії запевнив, що і далі збирається сплачувати податки у Франції. Одного журналіста-фрілансера, Жана-Філіппа Маро, було знайдено мертвим. Він викинувся з вікна своєї квартири на дев’ятому поверсі…
Морван вимкнув радіоприймач і вбрав піджак. Дві добрі новини. Цілковита тиша стосовно Керверека. Кілька слів про смерть журналіста…
Він запхав свого макбука у портфель і застібнув хромовані замочки. На порозі кімнати він на мить замислився, підбираючи якийсь грандіозний вислів для завершення свого невеличкого екскурсу у минуле.
Нічого путнього в голову не прийшло.
Треба продовжувати працювати, от і все.
— Де ми?
— Проїхали Сен-Бріє. Залишилося ще сто п’ятдесят кілометрів.
— Бля…
Ерван не бачив останньої частини дороги. Він був за кермом з п’ятої до сьомої, а далі передав його Кріпо, щоб трохи подрімати. Заснути так і не вдалося. Дев’ята ранку. Ельзасець тихенько слухав п’єси для лютні англійського композитора, здається, XVI століття, Ентоні Голборна. Не такі вже погані як колискові, та все-таки вони трохи дратували.
Ерванові мимоволі згадалося: Фіністер, Finis terrae — кінець землі. Краще не скажеш. Складалося враження, що вони їдуть туди вже три дні.
— Там заправка. Давай зупинимось.
Кріпо звернув з траси і під’їхав до колонки. Поїси він заливав у «Вольво» повний бак, Ерван зайшов до крамнички з баром. Чекаючи поки йому зроблять каву, він оцінював навколишній розпач. Масні розводи на плафонах. Водії вантажівок, виходячи з вбиральні, застібали штани. П’янички біля барної стійки вже добряче надудлились. Попри таку гнітючу картину він випив свою каву із задоволенням, відчуваючи цілюще тепло. Смак еспресо, наболіле тіло, знову до роботи…
Підійшов Кріпо і замовив собі каву з вершками. Він поставив на стійку папку з документами і без жодної прелюдії почав розповідати про історію Атлантичного валу.
— Починаючи з 1942 року німці роблять з бретонських портів фортеці, готуючись протистояти англосаксонській загрозі. Сен-Мало, Брест, Лор’ян, Сен-Назер…
Ерван насилу згадав, що жертва, принаймні те, що від неї залишилося, ховалася у бункері. Промова Кріпо нагадала йому одну важливу деталь: звідки взялося його прізвисько. Коли у підрозділі дізналися, що Філіпп Кріслер родом з Ельзасу, його відразу охрестили Кріпо від Kriminal Polizei, як називають карний розшук у Берліні. Ерван почав з ними сваритися: ця служба відома своєю участю у знищенні психічно хворих і євреїв. Однак у будинку 36 всяка дурня добре приживається. Прізвисько пристало, а усі до нього звикли настільки, що й забули справжнє прізвище Трубадура.
— Це було, як у часи соборів, — екзальтовано продовжував він. — Архітектори, інженери, члени організації Тодта просувалися вздовж узбережжя і будували, не покладаючи рук…
Завдяки якомусь дивному атавізму ельзасець відчував стосовно німців ірраціональну ненависть, при цьому знав про ІІІ-й Рейх абсолютно все. Ранкова промова була цьому підтвердженням: вночі не було часу вивчити історичні факти, про які він розповідав — він знав їх напам’ять.
— Подивись, що я в себе знайшов, — підтвердив він, виймаючи якусь карту. — Топографія споруд Сірлінга!
Ерван зауважив самотній острів вище Уессана, за п’ять кілометрів від узбережжя, навпроти селища Керверек. На цьому клаптик землі буквені скорочення вказували на споруди, зведені робітниками Тодта. Не менше тридцяти. Умовні знаки позначали тип споруди: каземат, блокгауз, башта, протитанкова загорода, турельна карті також були фото для ілюстрації. Деякі з будівель виглядали дуже дивно: зірки з металевими гострими кінцями називалися «чеські їжаки», приховані у траві колодязі із захисним металевим накриттям, підписані «тобрук»…
— Ці фотографії не мають нічого спільного з тим, як вони виглядали тоді. Усе було замасковано. Хлопці малювали зверху невеличкі білі паркани, несправжні вікна. Вони також клали сіру штукатурку, аби бетонні стіни були схожі на кам’яні скелі!