— Військова таємниця, — прокоментував Аршамбо. — Є дуже чіткі накази стосовно цього.
— У моєму звіті не має бути анінайменшої згадки про ракету, — пішов далі Клемант.
— Та що за дурня? — не стримався Ерван. — Я повинен мати доступ до усієї інформації. Закон один для всіх!
— Це неможливо, — сказав Довгань. — До того ж, цей звіт спершу потрапить до військових фахівців. Саме вони мають оцінити ступінь конфіденційності його складових.
— Через це ми втратимо кілька днів!
Аршамбо склеїв кислу міну. Ерван не став сперечатися — спершу одна проблема, потім друга.
— Тим не менш, я прошу вас зробити максимально ретельний аналіз під час розтину.
— Я зрозумів. Зроблю усе можливе.
— Вам також доведеться чекати на візит експертів з ідентифікації.
Клемант подивився на Верні. Верні на Ервана.
— Ми збираємося скористатися послугами команди технічних фахівців, — пояснив флік. — Вони мають взяти зразки тканин з-під нігтів та інших ділянок.
— Та що за цирк?
Ерван не потрудився йому відповісти.
— Лейтенанте, — додав він, звертаючись до Аршамбо, — ви залишитесь і будете присутнім при розтині. Це ваша прерогатива як офіцера служби військової безпеки.
— Але ж… фотографії?
— Ле Ґен позичить вам своє обладнання. Ви також відповідальні за те, щоб роз’яснити стан речей батькам. Вони хочуть поселитися десь у місцевому готелі.
Омар неохоче віддав Аршамбо свій фотоапарат і пояснив, як ним користуватися. Усі потисли один одному руки, не знімаючи хірургічних рукавичок. Не знати чому, ці переплетені й обтягнуті латексом пальці викликали в Ервана думку про ректальну пальпацію.
Ґаель навіть не треба було дзвонити своїй агентці, щоб та підшукала їй якусь нову роль. Гра називалася: «Виграє той, хто програв». Правил вона так до кінця і не зрозуміла. Там було колесо, вікторина, а перемогу здобував кандидат, який набирав найменше очок. Для цього шукали дівчину, яка крутитиме колесо — у купальнику, of course.
Ще одна дурня на телебаченні. Байдуже. Їй було потрібно, щоб люди її бачили, якою б не була ціна. Голова у подібних їй дівчат задля самомотивації була забита купою імен, історій відомих актрис, які дебютували з перемог на дебільних конкурсах або бралися за другорядні ролі у тупих проектах. Луїза Бурґуан, колишня «Міс прогноз погоди» на Саnal+. Елена Ноґерра, колишня ведуча на М6. Айшварія Рай, колишня переможниця конкурсу «Міс світу». Клодіа Кардінале, колишня «найвродливіша італійка Тунісу». Софі Лорен, колишня «Міс елегантність»…
Ґаель озирнулася навкруги себе. Складані крісла, кулер з водою, зачовгане килимове покриття. З боку конкуренток несподіванок не було. Старші з них були їй добре знайомі: дівчата, які терлися у ресторані «Кастель», у клубі «VIP», у барі готелю «Плаза». Інші щойно приїхали із провінції. Виглядали вони так собі, але мали набагато вищу цінність — молодість.
Вона зі свого боку бідкалася, що їй вже на носі тридцять років, і це гаплик. Але тут знову на допомогу прийшли відомі прецеденти. Кейт Бланшет вистрибнула у тридцять, як Наомі Воттс і Моніка Белуччі. Звісно, не можна забувати про загальновизнану королеву Шерон Стоун, чий вибух популярності стався після «Основного інстинкту», коли їй було тридцять чотири. Усе ще можливо.
Дивно, коли її єдиним капіталом була молодість, вона вела такий спосіб життя, за якого рік рахують за два, а то й за три. Тусня. Алкоголь. Наркотики. Відмовлятися не можна. Мусиш поступатися вимогам ночі. Нині вона знову лягла спати о шостій ранку. У «VIP» їй вдалося підсісти за столик до одного впливового режисера, п’яного і страшенно галасливого. Коли врешті з’явилася можливість сісти біля нього поруч, той вже відрубався і міцно спав головою у подушках.
Вона витягла люстерко і оглянула себе, відразу пошкодувавши про цей публічний вияв слабкості. Але своє відображення їй сподобалось. Незважаючи на круги під очима, на неї дивилося личко слов’янської кралі.
Коли їй було шістнадцять, вона навіть не уявляла себе такою у тридцять років. Насправді вона не уявляла, що доживе до цього віку. Тоді вона важила не більше тридцяти двох кілограмів.
Ґаель свідомо почала сприймати своє тіло лише після статевого дозрівання і лише для того, щоб почати його знищувати. Вона перестала їсти, замкнулася у якомусь повному запереченні життя. Тоді відкрила для себе насолоду від утримання від їжі. Це пронизливе відчуття голоду завжди викликало слабке запаморочення. Вона досі пам’ятала, як непритомніла: цей захват зомліти у товаристві інших людей. Марна ілюзія: опритомнівши, вона знову відчувала своє тіло, огидну плоть і набір органів, які викликають відразу.