Генерал (він був у темному костюмі без жодних військових знаків розрізнення) вказав на гріб і змовницьким тоном промовив:
— Ти знаєш, як він помер?
— Мені сказали, що від серцевого нападу.
— Серцевий напад по-африканськи. Йому вирвали серце!
— Хто?
— Тутсі. Хуту. Мау-мау… Маєш на вибір. Можливо, навіть хтось із племені баньямуленґе або якийсь кадоґо. А може, це ви, білі, тишком-нишком закатрупили його. Хтозна?
— Де це сталося?
— На його віллі. Розрізали грудину електролобзиком і почастувалися. Я гадаю, вони навіть не потурбувалися кудись сховатися і зжерли його серце просто на місці, — Мумбанза, дивлячись на Ервана, гиготнув, наче паровоз. — Тут спрррррравжня Африка, малий!
— Не тринди, — наказав Морван. — Не висаджуй його.
Позаду піднявся гул: вони заблокували прохід. Ерван поспішив покласти вінок. Для прощальної молитви довелося б прийти ще раз.
— Хто замінить Нсеко? — спитав Ґреґуар, прямуючи до шатра з буфетом.
— Голосування відбудеться після обіду. На загальних зборах!
— Ти маєш усі шанси…
Мумбанза скривив кислу міну, чортів комедіант:
— Я не можу займатися усім нараз, але якщо мене гарно попросять… — він різко повернув голову, помітивши когось у натовпі. — Побачимось пізніше. Треба ще з кількома типами привітатися.
Морвани прослизнули під тент, де рядком стояли вкриті білими скатертинами столики. Алкогольні напої, фруктові соки, волові шашлички, млинці з рибою… Під накриттям на всі боки розходився дух від барбекю.
— Убивство, — сказав Ерван, попиваючи теплий помаранчевий сік, — це тому ти сюди приїхав?
— Зовсім ні. Я нічого про це не знав.
— Ти з’ясуєш подробиці?
Ґреґуар плюнув на землю: він швидко знову перетворювався на африканця.
— Мені насрати. Це інтриги негрів.
— А він? — спитав Ерван, вказуючи на Мумбанзу.
— Він замінить Нсеко. Це не найгірший варіант… Поціновувач доброго вина і білих дівок.
Ерван ніколи не знав напевне, чи його батько жартує, чи ні.
— Ти знаєш, що врятувало Францію під час безладу у травні 1968 року? — продовжив Морван, хапаючи з таці келишок пастиса.[2]
— Ні, — збрехав Ерван.
Він знав цю байку напам’ять.
Старий підніс келишок проти сонця, промені якого заливали прохід.
— «Рікар». Коли Франція мала впасти до рук ліваків, Паскуа та його кліка з СГД (Служба громадянської дії) влаштували маніфестацію на підтримку де Голля. Про це відомо усім. Зібрали на Єлисейських двісті тисяч і знищили у зародку ще одну революцію! Але менш відомо, що для того, аби зібрати маніфестантів з усіх куточків Франції, Корсиканець задіяв свою мережу «Рікар». Тоді він був представником цієї торговельної марки. Усі його комерсанти взяли у цьому участь, найняли автобуси. По приїзді до Парижа кожен з активістів отримував право на одну безкоштовну випивку і шмат ковбаси, тож — поїхали Симоно! — він підняв келих за здоров’я спогадів. — Хто такий Мао у Франції, порівняно з пастисом?
Він поставив свій келишок на іншу тацю (не вживав алкоголю) і нарешті відповів на питання, яке Ерван так і не поставив:
— Я тобі скажу, чому ми тут, — він підморгнув. — Щоб пильнувати ваш спадок.
Частина І
Морван-Батько і Морван-син
— Олланд просто шмата, сцикливий кретин! — кричав Морван. — Боже, коли вже президент у цій країні буде з яйцями?
Три дні по тому Ерван обідав з батьками у їхній величезній квартирі на авеню де Месін, декорованій «Мобільє Насьйональ». [3]Ці знамениті недільні застілля не пропускав жоден з членів родини. Не заради задоволення, а з почуття обов’язку.
— Воно не може з комп’ютером дати собі раду, а йому вручають ключі від країни? А чого ви чекали? Французи — брудні ідіоти! Так, у певному сенсі, маєте те, на що заслужили!
Ерван зітхнув. Святий праведний гнів Патріарха був обов’язковою недільною стравою, так само як і те, що готувала його мати Меґґі з тофу і чилійської лободи.
Насправді, ці різкі пафосні обвинувачення були показними. Впродовж останніх сорока років Старий служив владі, якою б вона не була, без жодних вагань і докорів сумління. Він любив казати: «засув не обходить, що за дверима».
— Ще трохи табуле? — запропонувала Меґґі, нахиляючись до Ервана.
— Дякую, мені досить.
Принаймні, поки Старий поливав брудом представників влади, він не ображав матір. І поки його гнів не переростав у побутову родинну сварку, усі були задоволені. Ерван пам’ятав й інші часи, коли Ґреґуар, перш ніж торкнутися їжі, клав на стіл свій револьвер або погрожував викинути дружину з вікна, якщо вона не стулить пельку.