— Чекай, я хочу тобі допомогти, справді. Можу підштовхнути до продюсера і…
— Та мені пох… твій кастинг.
— Ти просто найкраща! — сказав він, розреготавшись. — Я маю саме те, що тобі потрібно.
— Я не можу нічого підписувати без класифікації злочину, — сперечалася по телефону Мюріель Дамас.
— А що скажете на «неумисне вбивство» і «недбалість з тяжкими наслідками»?
— Та ви що: про вбивство і мови не може бути… Йдеться про збройні сили і…
— Без такого формулювання ми не зможемо залучити відповідних фахівців-криміналістів.
— НТІГ?[10]… Але навіщо?
— Зібрати зразки тканин останків померлого і провести повне прочісування місця злочину на острові Сірлінг.
— «Місце злочину»? Це ви занадто…
Ерван звертався не лише до заступниці прокурора, послання також мало дійти до вух ле Ґена і Верні, які сиділи на задніх сидіннях автомобіля. Свою машину вони залишили в Аршамбо. Кріпо, який був за кермом, здавалося, від цієї сцени дуже тішився.
— Ситуація вже й так достатньо складна, — пожалілася представниця судової установи. — Мені казали, що ви приїхали просто зібрати факти!
— З максимальною точністю. Я б також хотів розглянути з вами процедурні деталі…
У галузі паперової тяганини вона, здавалося, почувалася набагато зручніше. Далі почалася незрозуміла розмова про процедуру порушення справи, порядок спільного вилучення матеріалів, клопотання, обшуки та інше. Кожен відстоював свої інтереси. Вони дійшли робочої згоди щодо кожного пункту, чи майже кожного.
— Стосовно решти, — підсумувала вона, — я мушу з’ясувати із своїм керівництвом. Я вам зателефоную.
Усі на якийсь час замовкли. Автомобіль їхав по автостраді D168 у напрямку Керверека. Крізь напівпрозорі голки дощу за вікном у гнітючій банальності пропливали картини сучасного сільського господарства.
Верні не витримав і сказав:
— Якщо хочете, щоб я сконтактував із командою фахівців-криміналістів, потрібно…
— Трохи згодом, — обірвав Ерван. — О котрій годині я зможу побачитись з пілотом, який випустив ракету?
— Філіпп Ферніо. Він буде у Кервереку о четвертій.
Ле Ґен просунув свою червону пику між двох підголів’їв сидінь:
— Мушу вас попередити, він у нас знаменитість. Один з найкращих пілотів свого покоління. Був в Іраку та Афганістані. Постарайтесь не ставитися до нього, як до підозрюваного.
Ерван нічого на це не відповів. Ле Ґен вагався, чи щось додати, а потім забився в кут між сидінням і дверима.
— А курсанти?
— Які? — перепитав Верні.
— Ті, хто знущалися з новачків, і самі новачки. Я б хотів їх допитати ще до вечора. Скільки їх всього?
— Двадцятеро старих і дванадцятеро нових. Тепер вже одинадцять…
— Знайдіть мені два приміщення. Ми з помічником опитаємо їх кожного окремо.
— Як скажете, але я не дуже розумію, для чого вам…
— Їм заборонили виходити зі своїх кімнат?
— Ні. Навіщо?
— Вони можуть спілкуватися між собою?
Знову всі замовкли. Ніхто не подбав про нерозголошення інформації між курсантами.
— Принаймні хоч заняття не поновили?
— Усі заняття на сьогодні призупинено, — додав Верні, — але ж ми не можемо вічно…
Шурхаючи дощовиком, ле Ґен нахилився вперед. Коли його голова знову з’явилися між двох сидінь, Ерван подумав про жовток у кетчупі.
— Не знаю, до чого ви дошукуєтесь, але ви змінюєте ролі. Вісса Савірі втік. Він не виконав свій обов’язок. Він загинув, і це велике горе. Не намагайтесь починати перекладати провину на інших!
— Власне кажучи, — різко сказав Ерван, — я на боці померлого. В інтересах слідства свідки не повинні мати між собою жодних контактів.
— Але свідків чого саме?
Ерван не відповів.
— Поверніть праворуч, — пробурмотіло ракоподібне. — Через два кілометри будемо на місці.
Кріпо звернув, і раптом перед ними з’явилося море: змішане з похмурим небом бурління сивочубих чорних хвиль сплавлялося із галькою в єдину масу. Нарешті відкрилася погляду справжня Бретань. Круті зелено-білі скелі з вертикальними проваллями нагадували страшних чудовиськ, які світяться фосфорним сяйвом, пороззявлявши велетенські пащі, аби напитися із джерела всього світу.
Цей правічний пейзаж містив також традиційні хатки: черепичні дахи і сині віконниці. Були там і туристи. Елегантні і зосереджені постаті під парасолями у смугастих бермудах і светрах, зав’язаних на плечах. Старанний обхід усіх пам’яток неодмінно щось дасть.
Позаду ле Ґен бубнів у телефон накази. Вони стосувалися «перебування кожного у своїй кімнаті», «організації роздільного прийому їжі».