— Раніше ви цього не помітили?
— Ні. Ми були виснажені.
Ерван вже знав, що було далі. Пошуки поширилися на усі ланди, про зникнення повідомили командування школи, потім жандармів. Тоді долучився штаб «Шарля де Голля»: їхні фахівці виявили тіло людини на острові Сірлінг. Розірване на частини.
Він повернувся до свого екрана і підбив підсумки. Якщо вірити гіпотезі про лінчування, то злочин мав місце у ландах, десь між десятою вечора і другою ночі. Потім старшаки вийшли в море і переправили тіло на Сірлінг. Навіть якщо вони повернулися на ранкове шикування, інші лиси б помітили, що їх немає. Чи вони були співучасниками?
Особлива деталь:
— Під час цих випробувань комусь з вас поголили голову?
— Ні.
Назад на загальний план:
— Що можеш сказати про цю «посвяту»?
— Небагато: ми так і не закінчили.
— Ти б хотів пройти до кінця?
— Так. Це «вікенд» для всіх нас, це як хрещення вогнем.
— А про Віссу думаєш?
— Звісно, — солдат знизив голос. — Але це різні речі. Йому просто не пощастило.
— Стосовно його смерті що тобі сказали?
— Що він втік на острів, і туди влучила ракета.
— Тобі це здається схожим на правду?
— Ні. Ця історія з ракетою дуже дивна. Ба більше, Вісса далеко не боягуз. Та він був серед нас найкрутішим.
— Маєш ідеї, що могло статися?
— Ні.
З нового рядка.
— Після всього, як ти бачиш наступний рік свого навчання тут?
— Потрібно бути сильними. Ми ніколи не забудемо про Віссу, але наша група мусить подолати цей важкий удар.
— Ти вважаєш, це нормально, щоб, перш ніж почати навчання, ви проходили ідіотські випробування?
— Вони не ідіотські. І це нам на користь.
— Особливо Віссі.
— Я не це хотів сказати…
— А що ти хотів сказати? — грубо спитав Ерван.
— Інтеграція. Для солдата це дуже важливо. Суттєвий крок. Це…
— Ти знаєш, які подальші випробування було заплановано?
— Ні.
— Можеш бути вільним.
Він почав говорити, як військовий. Салабон підвівся, взяв свою куртку і пішов геть, намагаючись хвацько карбувати крок, але запал у серці минув.
Інші нічого нового не додали. Двоє з них були нерішучими, третій агресивним, четвертий мовчазним. Усі були у шокованому стані, наче сомнабули, які ходили уві сні і їх щойно розбудили. Після того, як обряд їхньої ініціації було раптово перервано, вони вже не знали, хто вони і де вони.
Гіпотеза, що підозрюваним міг бути один з них, не справдилася (Ерван все ж спитав у кожного, чи має він досвід мореплавання). Щодо катів з їхніми масками і образами, жоден з них нічим не виділявся. За винятком того, що постійно кричав: «Ви всі пообсираєтеся!». Про Віссу усі одностайно казали, що це сміливий хлопець, який ставився до «посвяти», як до першого випробування з довгої серії наступних. Передчував смак війни. Проте ніхто не міг сказати, куди він побіг під час кола полювання.
О дев’ятнадцятій Ерван відпустив останнього курсанта і вийшов на веранду. Дощило і далі, але Бретань підготувала для нього сюрприз: крізь мряку подвір’я заливало сріблясте світло, а над дахами з’явився золотистий ореол, який з країв, наче перламутровий перелив, грав усіма барвами райдуги.
— Непогано, га?
Він обернувся: Кріпо двома пальцями скручував цигарку. Невеличке обдарóвання лютняра.
— Що вдалося роздобути? — спитав Ерван.
— Нічого особливого. Усі вони повторюють одне й те саме, хоч з усмішкою на вустах, хоч зі сльозами на очах, але ніхто не тримає образи ні на лисів, ні на армію. А ще схоже, що ніхто не пов’язує цю хєрню зі смертю хлопчини. Ерван погодився: хлопцям промили мізки.
— Щойно прибули фахівці, — попередив Кріпо.
— Де вони?
— «Н’тех» чекає тебе разом з Верні. ФКІ вже обробляє кімнату Вісси.
— Почнемо з комп’ютерника, — сказав Ерван, виходячи з балкона.
Вони дійшли до навчального класу, досі вмебльованого славнозвісними стільцями «Mullca» на металевих ніжках. Поруч з жандармом стояв невеличкий хлопчина, чимось схожий на жабу. Хоч на ньому був офіційний светр з нашивками на плечах, від нього на кілометр тхнуло контркультурою. Кволий, згорблений, неголений, налиті кров’ю очі повилазили з орбіт, наче він скурив зайвого джойнта.
— Мене звати Бранелек, — він повторив голосніше, запхавши руки в кишені. — Бра-не-лек! Бретонською це означає «той, що ходить на милицях».
Не дуже добрий знак.
— Не хвилюйтеся, — усміхнувся він здивованому Ервану. — З тією бляшанкою одним махом розберемося.