— Аршамбо?
— На зворотному шляху. Закатований і скалічений… Треба попередити штаб.
— Ні. Звіт про розтин ще в роботі. Маємо ніч в запасі.
— Але ж… яка нам з цього користь?
— Уникнемо зайвої напруги: я не хочу, щоб хтось вештався під ногами, особливо вищий офіцерський склад зі своїми порадами і порожньою балаканиною. Продовжуйте шукати все, що може бути пов’язане з жорстокістю такого масштабу у цьому регіоні. І знайдіть мені сліди човна, який був на Сірлінгу!
Верні мовчки пішов. На порозі він зупинився, обернувся і, напевне, для того щоб заспокоїтися, віддав по-військовому честь.
Ерван не відповів взаємністю. Ця твердоголовість починала на нього тиснути. База надто маленька, однострої надто тісні, мізки надто обмежені… А головне, від самого ранку він не бачив жодної жінки. Навіть у карному розшуку, який точно не був салоном краси, завжди можна було побачити гарненькі дупці.
Він подивився на годинник, тоді зробив знак Кріпо:
— Продовжимо допити.
Від лисів він теж нічого нового не дізнався. Виявилося, що вони навіть не були бридкими фашиками, як Ерван собі уявляв. Такі ж причмелені, як і новачки, вони теж чіплялися за цінності своєї школи і армії загалом. Вони грали в одну дудочку не із солідарності, не через почуття провини, а заради збереження власної ідентичності. Виявити між них одного або кількох катів, які б були здатні замучити до смерті молоду людину, видавалося неможливим. Ерван також відкинув, так би мовити, класичні для фліка мотиви: пограбування, злочин на ґрунті расизму, суперництво закоханих, убивчий сексуальний потяг… Ще не в змозі пояснити своє відчуття, він вважав, що це вбивство якимсь чином пов’язане з чистим стражданням — із духом цього дому, тобто школи.
Єдиною інформацією, яку він зміг витягнути, був перелік запланованих дій у разі, якби смерть Вісси все не перервала. Рівень садизму і безглуздої жорстокості залишався доволі високим. Після «кола полювання» (кольорові сліди від пейнтбольних кульок були запорукою майбутніх успіхів під час навчального року), наступний ранок передбачалося присвятити «колу моря». Перегони, в яких пацюки мали проплисти кілометр, обвішані камінням і «прикрашені» намистом з водоростей і медуз. Ерван дуже добре собі уявляв, як змучені КШПМА, з обдертою шкірою, намагаються подолати цю дистанцію у крижаній воді, з камінням на спині і медузами, які стріляють пекучими розрядами.
Друга половина дня мала закінчитися загадковим випробуванням, «no limit», яке охрестили «колом крові». Назва говорить сама за себе. Однак лиси ухилялися від докладних відповідей на цю тему. З одного боку йшлося про факультативний характер участі у цьому дійстві. З другого — сам КШПМА мав визначитися, як далеко він готовий зайти. Ерван припускав, що це певна шкала страждань, за якою курсант випробовував власні сили. Лиси одностайно сходилися на тому, що «коло крові» було задумане і підготовлене УК (унікальним катом), таким собі Бруно Ґорсом, лідером навчального курсу лисів. За їх словами, він був найактивнішим (інакше кажучи, найбільшою сволотою) та найавторитарнішим (іншими словами, найжорстокішим). Ерван зрозумів, що йдеться саме про екзальтованого придурка, який горланив: «Ви всі пообсираєтеся!». За випадковим збігом той був останнім у списку тих, кого він допитував.
Флік має завжди з недовірою сприймати поспішні висновки, але Ґорс справді відповідав своєму амплуа. Така ж військова постава, як в інших, так само коротко стрижений, такий же незворушний вираз обличчя, але під бровами, які зрослися, наче дві ланки якірного ланцюга, горіли додаткові вогники. Він підійшов до столу у бойовому однострої з камуфляжним малюнком, на шиї — помаранчева хустка, заправлена під комірець. Він підніс руку до скроні, клацнувши підборами, твердий, як дуб.
— Лейтенант Бруно Ґорс, КШПМА третього року навчання на авіа-морській базі «Керверек-76», відповідальний за Раду курсантів і товариство офіцерів-контрактників, що…
— Сідай.
Ґорс скривився від звернення на «ти». Після двох годин коротких зачісок і вислуховування обтесаних думок, Ерван дозрів до жорсткого допиту. Командир лисів був для цього ідеальною кандидатурою. Він всівся на стілець і тримався так струнко, наче продовжував стояти. Здавалося, що він затягнув на собі корсет упевненості.
— Тож це ти той славнозвісний УК?
— Що ви хочете сказати?
— Я хочу сказати — унікальний кат. Я хочу сказати — тупий садюга.
Вибитий з рівноваги Ґорс закашлявся:
— Це я.
— Розкажи мені про «no limit».