Той скоса кинув погляд на Ервана. Ясна річ, він очікував, що питання про Віссу Савірі і його «пригоду» будуть категоричними.
— Я не маю, що розповісти про це.
— Чому?
— Тому що випробування «no limit» цього року не відбулося.
— Ти можеш розповісти мені, які були плани.
— Випробування без правил, — пояснив він стримано. — На вибір пацюка. Саме він ставить планку на ту висоту, яку захоче.
— Планку страждання?
Мовчанка.
— Де мав відбуватися цей «no limit»?
— На «Нарвалі».
— Що це таке?
— Покинутий крейсер на краю ланд.
— Ви облаштували там декорації?
— Без потреби. Це місце… ідеальне.
Ерван уявив собі іржавий корпус судна, де висять ланцюги і гаки. Він бачив залізні прути, кліщі, дошки з набитими цвяхами… Він струсив з себе цю сцену з якогось фільму жахів, щоб повернутися до реальності.
— Коли КШПМА мав прийняти рішення стосовно «no limit»?
— Після «кола моря».
— Зазвичай курсанти наважуються його проходити?
На вустах Ґорса заграла посмішка.
— Авжеж, більшість.
— Ти сам проходив це випробування?
— Ясна річ.
— Планка була високою?
— Дуже високою.
— Як ти думаєш, Вісса б пішов?
— Поняття не маю.
— Коли салабон вирішує взяти участь у «по limit», чи отримує якийсь особливий знак?
— Ні.
— Йому не голять голову?
— Ні. Навіщо?
Крок назад.
— Наскільки я розумію, «посвята» на К-76 є однією з найсуворіших у Франції.
— Так точно.
— Як ти можеш це пояснити?
Ґорс набрав повітря. Його слова, як і його думки, виходили з грудей — саме того місця, куди йому колись причеплять медалі.
— У нас військова школа. Наше призначення — пілотувати літаки-винищувачі, керувати зброєю масового ураження. Наша професія — убивати, знищувати і перемагати. Це передбачає можливість потрапити у полон, зазнати тортур, нас намагатимуться зламати. Коли тебе візьмуть у заручники шиїти або захоплять таліби, буде вже надто пізно плакати за мамусею. Якщо КШПМА не може витерпіти нині кілька випробувань, краще нехай повертається додому.
Машина запустилася.
— Тут посвята не схожа на ритуали інтеграції цивільних навчальних закладів. Це два дні випробувань. Ініціація. Після прибуття більшість пілотів вважають себе неабиякими розумниками. Досі вони знали лише свою математику, дипломи, цивільну авіацію. Ми їх опускаємо на землю. Вони мають померти, аби знову народитися на світ: лише тоді будуть готові стати справжніми винищувачами!
Ґорс був поетом. В його вустах збочене кредо школи набувало містичного, майже шаманського виміру.
— І хто ваш натхненник? — інстинктивно спитав флік.
КШПМА повільно захитав головою, наче хотів сказати: «нарешті почалася серйозна розмова».
— Тут тільки один господар: адмірал ді Ґреко.
Це було вдруге для Ервана, коли згадували цього офіцера. Правда виявилася не такою, як йому нашіптували. Полковник Венк був пересічним персонажем, завідував матеріально-технічними питаннями. Справжнім шефом був невидимий адмірал, деміург, який за багато кілометрів звідси на «Шарлі де Голлі» розрізав хвилі у відкритому морі.
— Отже, ді Ґреко покриває ваше паскудство?
— Будьте обережні з висловлюваннями.
— Він не заперечував проти катувань і принижень новоприбулих?
— Ви нічого не зрозуміли.
— Це ти нічого не зрозумів. Ти дрочиш на свої солдафонські поняття, але цього разу загинула людина.
— Я зовсім не забув про смерть Вісси, але вона не має жодного стосунку до нашого «вікенду інтеграції».
— Звідки ти про це знаєш?
— Вісса втік. Його накрило вогнем. Такий закон війни. Він не годився, щоб стати пілотом.
Офіційна версія видавалася йому зовсім застарілою і Ґорс, напевно, був достатньо кмітливим, щоб самому у неї не вірити. Особливо, якщо він був замішаний в убивстві хлопчини.
— Судячи зі свідчень, така поведінка не була притаманною Віссі.
— Яких свідчень? Лише потрапивши на фронт, ти зможеш оцінити хоробрість колеги.
Цього разу Ерван не заперечував. Він відчув спокусу видати йому свою сенсаційну інформацію хоча б для того, аби подивитися на його реакцію. Але вирішив повернутися до обставин зникнення Вісси:
— Розкажи мені про «коло полювання». Було п’ять груп мисливців. Якою з них керував ти?
— Номер два.
— Були якісь несподівані пригоди, про які варто повідомити?
— Не було. Пацюки завжди ховаються в одних і тих самих місцях.
— Чи не зникала якась з груп на кілька годин поспіль?