— Що це за питання?
— Відповідай.
— Жодна з груп нікуди не зникала. Кожна команда періодично приводила одного або двох пацюків.
Без переходу флік різко атакував з флангу.
— Ти маєш досвід мореплавання?
Ґорс скочив на ноги. Ерван аж відсахнувся на своєму кріслі.
— Ви підозрюєте, що це я переправив Віссу?
— Сядь і відповідай на моє запитання, — різко сказав він, відновивши самовладання.
— У мене є всі дозволи на керування водним транспортом. Я народився у Вандеї і знайомий із судноплавством з шести років. Я був шкіпером на борту відомих вітрильників і перемагав у багатьох регатах. Підходить така відповідь?
Флік набрав кілька слів на своєму комп’ютері. Він трохи затягнув мовчанку.
— Про що йдеться? — не витримав Ґорс.
— Тієї ночі ти разом з іншими хлопцями міг влаштувати Віссі невеличкий попередній «по limit».
— Дурня.
— Можливо, ви трохи переборщили з катуванням, поки він не помер.
— Дурня! Вісса загинув у тобруці.
— Ви могли переправити тіло і сховати його на острові, а інші цю справу прикривали.
Ґорс знову підвівся і закричав:
— ДУРНЯ!
Ерван укотре рефлекторно відсахнувся. Лис випромінював надмірну і хворобливу злість. Майор поліції максимально рівним тоном голосу кинув йому просто в лице:
— Нам стало відомо, що Вісса був уже мертвим, коли туди влучила ракета. Що його катували і скалічили. Що йому поголили голову, можливо, щоб ще більше принизити. Його муки тривали добру частину ночі. І немає жодних сумнівів, що він помер від цих тортур.
Лейтенант завмер, і далі нависаючи над Ерваном. На чолі проступили краплі поту. Під шкірою випиналися жовна. Флік відчував його гарячий і злегка м’ятний подих. Якщо цей тип вдавав таке здивування, це було переконливо.
— Нічого не хочеш мені сказати? — далі натиснув він, ризикуючи дістати по морді.
— Пішов на хєр.
Ґорс вийшов, з усієї сили гримнувши дверима. Ерван дивився, як на завісах затряслася перегородка. Він усвідомив, що у порожньому приміщенні лунає дуже знайомий звук, скрегіт зубів — один із його нервових станів, йому навіть прописали вдягати спеціальне зубне пристосування на ніч.
Помітивши в куті умивальник, він підвівся і запхав голову під холодну воду. Закрутив кран і почув, що знову почалася злива. Дзеленчання віконних шиб матеріалізувало ніч, яка насувалася на «Керверек».
Він ухопив телефон і набрав номер Верні:
— Ви можете організувати мені візит на «Шарль де Голль»?
— Ви хочете побачитись з відповідальними за постріл ракети?
— До сраки ракету. Я хочу допитати адмірала ді Ґреко.
Червоні оксамитові крісла і золотава стеля. Стоячи прямо під величезною люстрою, яка розсіювала дуже яскраве біле світло, Ґреґуар Морван терпляче чекав в одній з приймалень Міністерства закордонних справ. Його терміново викликав Ерік Деплезен, державний секретар уряду Олланда, на 18:00. Він спершу боявся, що це запрошення пов’язане із самогубством журналіста Жана-Філіппа Маро, але Деплезена це аж ніяк не стосувалося — набережна Орсе була далека від внутрішніх справ. І не було жодної причини пов’язувати з цією смертю його, Ґреґуара Морвана, — за умови, що все добре поприбирали. Деплезен радше мав бажання проконсультуватися з ним щодо однієї африканської проблеми, у чому Морван був визнаним фахівцем.
У будь-якому разі невідкладність потребує часу.
Він стовбичив там ось вже понад півгодини. Можна було б кричати до його секретарів, але не захотів подарувати Деплезену цієї втіхи. Він знав його ще з часів юності, коли той був ламберистом і валив фашиків залізним прутом. Він бачив потім, як хлопчина трохи втратив революційний запал і став буржуазним ватажком ФНФСВ (Французький національний фонд студентської взаємодопомоги). Коли розгорівся скандал — соціалісти за студентський кошт жили як набоби,[18] — він затер цю справу і врятував бандитські сраки цих шахраїв.
Змушуючи його чекати, Деплезен таким чином демонстрував, що нині усім заправляє він. Байдуже: Морван не поспішав знову побачити його брудну прилизану пику — команда Морвана охрестила його Лакованим мудилом.
Терпляче зносячи цю мороку, Морван погортав свій молескіновий записник. Нотатки до проекту однієї книги, своєрідної збірки описів найбезглуздіших або найнезаслуженіших смертельних випадків в історії. «Розлога програма», сказав би де Голль. Щоразу, коли у нього з’являлися зайві п’ять хвилин, Морван занотовував якийсь новий приклад, який спадав на думку, або переглядав уже написані сторінки — у такий спосіб він визначав марність доль.
18
Титул мусульманських аристократів (князьків) в Індії, а також особа, що носить цей титул.