Під час похорону Ґійома Аполлінера, у листопаді 1918 року, люди кричали, коли повз них несли домовину: «Смерть Ґійому!». Насправді вони мали на увазі Ґійома (Вільгельма) II, німецького імператора, який того самого дня зрікся престолу. 1958: Рубен Ум Ніобе, камерунський революційний лідер, який загинув у бою і був понівечений французькими солдатами після тривалої облави у джунглях. Біля його тіла знайшли тільки невеличкий портфель, в якому був один лише блокнот, куди він занотовував свої сни… Морванові подобалася історія про Сіда Вішеса, басиста «Sex Pistols», підозрюваного у вбивстві своєї нареченої, який потім помер від передозування у Нью-Йорку у двадцять вісім років. Легенда розповідає, що коли його мати прибула у Хітроу по прах Сіда, то була така п’яна, що у барі аеропорту впустила урну на підлогу. Тлінні рештки панка змили швабрами і водою з хлоркою. Such a life, such a death…[19] Ще приклади: кулю, якою вбили Ґанді, знайшли у попелі після його кремації; кумедна історія з Рінальдо ді Капуа, оперного композитора XVIII століття, який усе життя старанно складав свої партитури, а син ці партитури після його смерті продав на макулатуру; мозок Ейнштейна вкрав медик, який проводив розтин; один асистент лікаря у морзі не втримав у руках і впустив мозок Волта Вітмана, той розбився об підлогу і його довелося викинути у смітник.
Морван згорнув свій записник і почав розглядати стелю: золото, ліпнина, величні розписи. Після двох століть права на страйк і демократії стеля залишалася такою ж: гіперболізована пишність королівської розкоші. Як у Дядечка, який несамовито крив президентську помпу, але тільки-но обрали його, він уже не міг у літак сісти, поки не вишикують почесну варту республіканської гвардії.
Згадуючи про Міттерана, він подумав про Маро, який захотів покопатися у його минулому. Що конкретно він дізнався? Чи вартувало за це помирати? Вкотре він спробував собі уявити альтернативний розвиток власної біографії. Другу її частину, яка могла б настати за розпусною юністю та африканськими подвигами.
Після повернення до Франції Морван став видним фліком і ефективним шпигуном. Ці дві роботи не були несумісними. Навпаки. Він часто був на зручному місці, аби знищити власні сліди.
За Жискара він зробив чимало послуг. Ліквідував архітектора з Вара, який мав необережність переспати з дружиною одного африканського президента. Затер, чи принаймні значно зменшив розголос від скандалу з діамантами Бокасси. Ця справа вартувала Жискарові другого семирічного терміну, але вдалося уникнути головного: висвітлення справжніх масштабів незаконної торгівлі Франції у Центральній Африці.
Коли до влади прийшов Міттеран, Морван подбав, щоб ніхто не пхав носа на набережну Бранлі і до незаконної дочки президента. 1985 року він пішов «переконувати» Шарля Ерню, тодішнього міністра оборони, взяти на себе відповідальність за фіаско з «Rainbow Warrior». У 1994 році, після самогубства Ґроссувра, він першим був на місці, аби допомогти його коханці швиденько позбирати речі. Він також організував прослуховування у Єлисейському палаці. Бог свідок, ці жучки працювали і за Дядечка… Ближче до завершення двох семирічних президентських термінів довелося взяти в оренду дві велетенські сміттєспалювальні печі, щоб, перш ніж передати ключі Шираку, знищити усі документи, досьє та інші таємниці. Морван дивився, як дим піднімається у небо і думав про дим у Ватикані, який є знаком обрання нового Папи. Загалом принцип один і той же, але трохи в іншому дусі…
За Ширака він продовжував робити свою справу. Допоміг «загубитися» відеокасеті Мері і влаштував так, що преса говорила тільки одне: Де поділася плівка? Хто її загубив? А тим часом забулося про викриття, які були на ній записані, стосовно фінансування ОПР (Об’єднання на підтримку республіки). Шираку, який привітав з успішним заплутуванням слідів, Морван, іронічно наслідуючи «Скупого» з Мольєра, продекламував: «Моя касета! Хто вкрав мою касету?». Президент відповів удаваним сміхом.
Були й інші справи — набагато кривавіші. Він вже загубив лік усім пожежам, які гасив, і нечистотам, які змивав. Його найславетнішими перемогами були ті, про які ніхто ніколи не почує.
Морван завжди був непідкупним. Він не голосував, не погодився прийняти жодного офіційного мандата і жодної копійки від уряду для здійснення політичних функцій. Як і його кумир, Жак Фоккар, він залишався незалежним, отримуючи свою скромну зарплатню фліка і прибутки від своїх справ в Африці.
Утім, одного разу він схибив: прагнучи бути холодним і байдужим, зберігати незаплямований нейтралітет, він жив у гніві та ненависті. Цей стан виник у нього у 1968 році і так ніколи й не вгамувався. Його внутрішньою рушійною силою був не патріотизм, не байдужість, а розлюченість.