Проминувши вулицю Міроменіль, вона звернула ліворуч на вулицю Пантьєвр і вийшла до свого будинку. Нікого навколо. Незважаючи на яскраве сонце, ці вузенькі вулички мали якийсь похмурий вигляд. Вона довго вагалася, перш ніж вибрати цю квартиру-студію, розташовану всього за кілька метрів від площі Бово — лігва чудовиська. Врешті вона вирішила не зважати на це. Перемогти ворога — це більше не думати про нього.
Мансардний поверх, слухові вікна, паркет з широких дощечок, яким так приємно ходити босими ногами: додатково вона нічим не оздоблювала це помешкання, тому що хотіла, щоб цей простір був, як і її власне існування — чистою незаповненою сторінкою. Єдине, що для неї мало важливе значення — це її бібліотека. Строкаті обкладинки книжок від «Університетського видавництва Франції», коричневі, зелені і золоті палітурки «Плеяди», сигарний відтінок збірки есе Фройда… Нижче — яскраві корінці біографічних творів, строкаті, як і її власні пристрасні захоплення. Ґаель могла відповісти на будь-яке запитання про Ніцше і Вітгенштайна, але також ковтала біографії Шакіри, Мілен Фармер, Аннет Вадім… Вона почувалася водночас революціонеркою і жінкою-трофеєм, інтелектуалкою і дурепою. Все це було не дуже зрозуміло.
Японський смажений чай. Маска з глини на обличчі. Письмовий стіл. Після недільного обіду і експрес-блювання третім ритуалом було навести лад у її робочому просторі. Поновити сторінки у соцмережах, прочитати отримані електронні листи, відредагувати твіти… Для акторки важливо підтримувати постійний контакт зі своїми прихильниками — навіть якщо вони не стоять юрбою під твоєю брамою. Вона відправила есемеску своїй агентці, аби заздалегідь повідомити, що забіжить завтра після обіду: за два тижні та не знайшла для неї жодних нових проб.
Далі вона взялася за важку артилерію: резюме, фотографії, матеріали для преси… Вона обожнювала працювати за робочим столом, наче якийсь ремісник. Вилизувала дані у резюме, підправляла фотографії, робила копії демозаписів, писала режисерам… Усю її кар’єру можна описати кількома рядками. Вона була ведучою покер-шоу в інтернеті, грала другорядні ролі у телефільмах. Одного разу зіграла симпатичну, але тупу білявку у повнометражній стрічці, але сцену з її участю вирізали.
Цього було замало. Особливо, беручи до уваги докладені нею зусилля — сотні проб, обідів, ночей, проведених по клубах з так званими видними продюсерами. Зрештою її прибутків далеко не вистачало на життя. А ще далі їй було до акторського Граалю: п’ятисот семи годин роботи на рік, які б дозволили отримати право на соціальну допомогу з безробіття. Тож вона давала собі раду іншим способом.
Коли її зачіпали щодо цього, то вона різко відповідала: «Фемінізм — це добре для лесбійок і буржуа. Справжні жінки, ті, в кого за душею немає ні копійки, готові на все, аби розгребтися, і сміються з таких проблем, як тендерний паритет в Асамблеї, чи потреби, щоб слово „автор“ мало фемінітивне закінчення „-ка“». А якщо коли-небудь їй казали, що вона «татова доця», додавала: «Я є такою, якою вирішила бути сама. Я почала з нуля».
Це була правда. Досягнувши повноліття вона не взяла жодного євро від свого батька. Вона навіть закрила свій рахунок у банку і відкрила новий на ім’я подруги — аби це гівно не могло більше перераховувати їй гроші.
Так, вона підробляла повією, але заради особистої незалежності.
До того ж, вона не вважала, що такий бізнес зіпсує її чистоту. Акторське покликання залишилося недоторканим. Прикладом для неї були Бріжіт Бардо, Мерлін Монро, Скарлетт Йоганссон. Сексуальні акторки, які були і великими актрисами водночас. Їхнє тіло було їхнім сильним боком, то й що? Вона уявляла себе у ролі Каміли, яка лежить на терасі вілли Малапарте у стрічці «Зневага», або «Цукерочки» Кейн, що спокушає Тоні Кертіса на яхті, у фільмі «У джазі тільки дівчата». Так, це мистецтво, звісно, але мистецтво, яке має свої форми.
Далі у порядку денному — подання на робочу візу до Сполучених Штатів. Рано чи пізно, кожна акторка каже собі, що удача посміхнеться їй за океаном. Ґаель не мала жодних ілюзій, але вона хотіла вірити в це і принаймні спробувати. В разі невдачі, ні про що не жалкуватиме.
Вона схопила своє досьє і почала гортати документи, підготовані для відвідин консульства. Усе було в порядку. Вона позбирала сюди докази, які свідчили про її особисті якості, серйозне ставлення і надійність у виконанні професійних обов’язків. Фіктивні листи, отримані завдяки феляціям і безкоштовним послугам у ліжку. У неї також були гарантійні підтвердження працевлаштування у США — їх не важко було отримати: продюсери, яких вона знала, мали там свої фірми. Одні ж і ті самі продюсери надали їй рекомендації для обох боків Атлантики.