Один псалом Швед особливо любив. Він сидів, згорнувши руки, й слухав його з заплаканими очима. В псалмі говорилося про померлу дитину, що раділа, покинувши цей грішний світ, і втішала своїх зажурених батьків, докоряла їм за сльози:
Цей псалом наче заспокоював Шведа. Дружина ж, навпаки, не могла змиритися зі смертю дитини, і псалом її обурював, хоч і написаний був у молитовнику.
П’яні чоловікові сльози були їй такі відразні, що ввечері, як тільки він сідав коло дитини й починав схлипувати, вона переставала плакати.
Була середа, четвертий день після смерті дитини. Всі ті дні старший хлопець мав дозвіл помагати матері вдома і аж нині знову пішов до школи. На перерві він сидів у класі й учив урок. Інші діти гралися надворі в сніжки, але йому не хотілося йти до них. Із вулиці до нього долинув гамір, один хлопець примчав до класу й гукнув, щоб він мерщій ішов надвір, а решта стояли в дверях і реготали — певне, щось вигадали. Він знехотя поплентав глянути, що там таке. На вулиці хлопчаки кружком оточили якогось п’яного, шпурляли в нього снігом, штовхали одне одного на нього, а п’яний, хитаючись, намагався впіймати котрогось. Дітей невимовно тішила така забава, і вони радісно галасували. І той п’яний був його рідний батько! Хлопцеві стислося серце, він не годен був довше дивитися, побіг до класу й сховався в куток від нещадних кпинів своїх товаришів. Там, у кутку, тремтячого й принишклого застав його вчитель і велів школярам розповісти, що сталося.
— Які ж ви, діти, буваєте жорстокі! — мовив учитель, погладив хлопця по щоці й відпустив його додому.
Дома хлопець, умиваючись слізьми, розповів про все матері і так, схлипуючи, заснув у неї на колінах. Тяжкий душевний струс надто змучив його.
Цього разу мати не заплакала. В ній піднялося якесь важке почуття до чоловіка, майже зненависть, — і ще дорожчі стали діти, що залишилися в неї. Вона рано послала обох менших спати і, щоб утішити їх, посипала цукром намащені смальцем скибки хліба, допомогла їм роздягтися, вилізла з ними на темне горище, яке було всім за спальню, й посиділа, поки вони помолилися. Тоді поцілувала їх і вкрила, — хай діти не бачать, що їхній тато п’яний як чіп. Потім злізла вниз і заходилася латати дітям убрання. Найстарший хлопець тим часом готував уроки.
Швед повернувся додому пізно ввечері. Важкою ходою він підійшов до дверей і довго шукав клямки. Хлопець підвівся й відчинив йому. Батько не привітався, тільки насилу скинув із себе засніжене пальто й повісив над плитою сушити. Розталий сніг скапував і сичав на гарячому залізі. Тоді Швед спробував роззутися, але відразу ж поточився. Мати й син боязко стежили за ним збоку. Він важко підійшов до лави, сів, спершись на стіл, і втупив перед себе тьмяний погляд.
У кімнаті стояла мертва тиша.
— Ну, співайте, — промурмотів він за деякий час, наче звертаючись до дітей.
— Вони сплять, — сказала дружина.
— Сплять? — протягло перепитав Швед. — Сплять, кажеш? Еге? — І, не діставши відповіді, ще раз перепитав, уже роздратовано: — Сплять?
— Дітям краще спати, коли їхній батько… — жінка не зважилась докінчити.
— …коли їхній батько приходить додому п’яний, так? То ти гадаєш, що я п’яний, га?
— Певне, що п’яний, коли сам кажеш. Відомо ж бо, Що п’яний завше правду мовить. — Дружина поспішила до кухні й стала поратися коло плити.
В Шведових тьмяних очах заблиснув лихий вогник.
— Коли так, тоді ти сама співатимеш! Ти співатимеш замість своїх дітей! І ти теж, чуєш? — Він гримнув кулаком по хлопцевій книжці, аж вона впала додолу.
Хлопець заплакав, і дружина швидко вернулася до світлиці.
— Не плач, синку! Твоєму батькові співатимуть вуличні хлопчаки, він тепер з ними водиться! — Вона повернулася до чоловіка спиною і, наче бажаючи трохи згладити свої слова, почала зчищати бруд з його пальта.
Швед підвівся І, ледве тримаючись на ногах, боровся зі сном, що налягав йому на очі. На обличчі йому проступила натуга: він відчував, що дружина на щось натякає, але ніяк не міг згадати, що з ним було вдень.
— Вуличні хлопчаки? Що ти мелеш?
Жінка відповіла тремтячим голосом:
— Ти, може, не знаєш, що твій син бачив, як хлопчаки нині сміялися з тебе на вулиці? Аякже, дуже гарно, щоб батькове ім’я стало для дітей ганьбою!
Вона більше не годна була стримуватись і ридма заридала.