…Коли не стало матері, а батько не повернувся із чергової експедиції, на Джона лягла вся відповідальність за родинний маєток. Отруйні чагарі більше не докучали, довкола будинку квітнув розкішний сад, посаджений батьком, проте сам дім усе ще був недобудований. Для своїх експериментів батько Джона змушений був узяти чималий кредит та закласти дім. Обіцяних містом коштів за порятунок від чагарів учений так і не отримав. Продаючи цибулинки білих лілій власникам інших ділянок, Джон частково повернув витрачені на боротьбу з чагарями кошти й допоміг містянам позбутися цих доволі агресивних рослин. Однак опинився в скруті: кредит він ще якось виплачував, але де знайти гроші на те, щоб добудувати дім? Саме тоді Клізі запропонував йому позичити величезну суму. До того ніхто з Джоном не розмовляв про позику на добудову, усі прагнули придбати його маєток разом із ділянкою. Клізі запропонував фінансову допомогу під невеликі відсотки за умови, що Джон сплачуватиме позику щомісяця.
— За сім років ти легко добудуєш свій дім, — переконував хитрий ділок. — А до того часу і зі мною розрахуєшся, і кредити закриєш, і ділянка стане твоєю…
Декілька місяців тому ділянка офіційно без боргів перейшла у власність Джона. А тепер Клізі переконував: Джон, щоб залагодити всі справи з кредитами, знову звернувся до нього.
І Клізі таки допоміг, але геть на інших умовах. Місяць тому Джон несподівано зник, переклавши всі свої борги на Ештона. Здається, до Джонового зникнення доклав руку саме Клізі. Та Ештон поки цього довести не міг і тому намагався якомога більше дізнатися про те, чому зник його товариш і які угоди були між ним і цим хитрим ділком.
Знайомство з Арнікою
— Отже, Клізі, я тут тому, що ти хотів розповісти про домовленість із Джоном, — спокійно нагадав Ештон. Клізі засовався в кріслі, ховаючи свої справжні почуття за вдаваною дурнуватою посмішкою.
— Я не знаю, який стосунок ти, Ештоне, маєш до нашої з Джоном угоди. Джон мені винен, і винен багато. Навряд чи ти можеш зарадити цьому і розплатитися зі мною замість нього. — Клізі мимохіть презирливо скривився, але вмить опанував себе й глянув крізь Ештона, наче розмовляв не з ним, а з кимось невидимим, хто стояв позаду. — Я б і не кликав тебе до розмови, хлопче. Для чого вплутувати зайвих свідків? Але… То все Джон! Він просив мене це зробити. Він, м-м-м, так би мовити, хотів, щоб ти ось тутечки поставив підпис. Ти ж знаєш про його заборгованість переді мною? Так?
Ештон спохмурнів:
— Тутечки поставити підпис — це де? Покажи. Ну?
Клізі охоче тицьнув товстим пальцем у клапоть паперу, який витягнув із внутрішньої кишені маринарки.
— Якщо сам ловкач Клізі власноруч подає тобі для підписання документ, то діло нечисте, — дзвінко розсміявся хтось позаду Ештона, який навіть не встиг узяти до рук те, що пропонував підписати ділок. Юнак озирнувся, щоб подивитися, хто ж так добре знає Клізі та ще й не боїться з нього кепкувати.
Позаду Ештона стояло тендітне задерикувате дівча з перекинутою через плече дорожньою торбиною. Але юнак не зводив з неї очей ще й тому, що її вухо прикрашав той самий знак, що й у Клізі — дві сережки! Фіолетові камінці, ознаки вищої, як хвалився товстун, касти! Отже, вона має право здійснювати оборудки, підписувати угоди, робити все те, що й Клізі?! Принаймні знає ця дівчина точно більше, аніж він, Ештон. Але яка ж вона мала-худа-дитяча! Щоправда, вищир Клізі свідчить про інше. Він її побоюється?..
— Ішла би ти, дівчинонько, своєю дорогою, подалі від цього місця й міста теж. Ніхто при здоровому глузді не найме тебе, нещасну бідосю, на роботу. Гляди, бо загинеш від голодної смерті. Та й що ти тут забула? Ця ресторація не для вбогих. Щоб пообідати в «Млині», потрібні кошти. А твоїх не вистачить навіть на дешеву забігайлівку, — випалив Клізі, вкладаючи у свої слова якнайбільше презирства й зневаги.