Про цю домовленість знаємо я, Чист і Клізі. Ключі від будинку в жодному разі не давай Клізі. Не дозволяй Клізі заходити з тобою, нехай з вами поруч увесь час буде укладач угод. Довіряй Чисту, як я довіряю тобі. Пам’ятай: якщо не виконаєш умов, Клізі стане господарем мого будинку.
Прошу тебе, доведи розпочату справу до кінця.
Ештон дочитав листа й зрозумів, що часу в нього небагато. Так ось чому Клізі зволікав! Хлопець сьогодні повинен віддати йому частину своїх заощаджень, а інакше…
— Де перший лист? Де скринька збігів? Де Чист? Хто він такий, той Чист? — Ештон марно чекав на відповіді. Захмелілий Клізі лише зубоскалив.
— Чист у кращому світі, — спокійно відповіла дівчина, яка досі мовчки спостерігала за тим, що відбувається. І вже пошепки, тільки так, щоб лише Ештон почув, додала: — Бачу, ти не знав Чиста. Скажи, що тобі від нього треба?
Ештон сумнівався, чи варто відповідати. Однак якби не ця дівчина, він не знав би справжнього змісту листа. І це дівча, здається, не в найтепліших стосунках із Клізі й, схоже, знає, хто такий Чист. Тобто, ким був Чист, який тепер у кращому світі. Принаймні краще мати справу з нею, ніж із Клізі. Зрештою, що він втрачає?
— Ось, — Ештон простягнув їй лист від Джона. — Прочитай сама, але знай, що я в очі не бачив ані першого листа, ані скриньки збігів, ані… Чиста теж.
Останні слова він вимовив майже пошепки.
— Ти розумієш, про що тут ідеться? — посерйознішала дівчина, прочитавши листа. — Це не маячня?
— Наскільки я знаю Джона, ні. Але це не має значення, бо навряд чи я встигну потрапити в його будинок, узяти те, що повинен віддати Клізі, і повернутися сюди для завершення оборудки.
— А якщо не потрібно буде повертатися? — дівча насупилося. — Як тоді?
«Яка вона кумедна», — подумав Ештон і посміхнувся.
— Тоді встигнемо. Але в мене не залишиться коштів, щоб оплатити твої послуги. Навіть не знаю, чи вистачить на оцю… — кивнув на лист, — угоду.
— А якщо я попрошу оплатити мені вечерю в «Млині»? На це в тебе вистачить? — задерикувато перепитала дивна дівчина.
— На це вистачить, — спокійно відповів Ештон.
— Тоді для початку замов парний сік до того, що пив Клізі. Він його протверезить. І ще: замість оплати допоможеш мені з’ясувати, хто… хто вбив Чиста. То що, партнери? — дівчина простягла йому свою вузеньку долоньку.
А й справді! Це дівчисько щось таки розуміє! Парний сік! Він примусить Клізі чесно виконувати угоду. Ештон відчував, що його вибили зі звичного ритму. Опинившись у ситуації, де від нього небагато залежало, він трохи розгубився.
— Партнери! Зроблю все, що здужаю, — потиснув простягнену руку Ештон і знічено пішов за соком. Коли повернувся, то побачив, що поруч із його новоявленою партнеркою метушилися дві бабусі. Вони стояли біля Клізі з віялами, поплескували його по обличчю, поливали водою, зойкали й лементували.
Навіть (і звідки дізналися?) скаржилися на те, що в Клізі зривається дуже важлива оборудка.
За кілька хвилин біля них стали збиратися люди, підійшла охорона.
— Для чого це все? Навіщо стільки галасу? — здивовано закліпав очима Ештон.
— А для того, щоби всі присутні могли підтвердити, що ти робив усе, аби довести до кінця цю справу. Хто про тебе пам’ятав би десять хвилин тому? Отож-бо й воно! Зате тепер усі в «Млині» скажуть, що бачили разом мене, тебе, Клізі та цих двох бабусь. А тут, повір, досить шанована публіка. Найшанованіша в місті, якщо хочеш знати. Не уявляю, що то за будинок такий, що Клізі заради нього так ризикує, та повір: жоден дім, жодна угода для нього, — дівчина зневажливо кивнула в бік товстуна, — не є настільки важливими, як можливість щоразу користуватися людським незнанням, аби показати свою зверхність, хитрість і вагомість. Є писані та неписані правила. Навіть йому несила при всіх зірвати оборудку й залишитись укладачем. Він не піде проти слів тих, хто тут присутній.
Ештону залишилося погодитися з простими й доволі логічними висновками дівчини.
— Ештон, ловець думок, — він іще раз простяг руку дівчині, тепер уже для знайомства.
— Арніка, — вона відповіла йому легеньким потиском, — тобі доведеться довіритися мені, щоб я змогла допомогти.
Ештон заперечливо потрусив головою, наче не погоджуючись і водночас потискаючи руку Арніці. Він дійсно не знав, наскільки можна їй довіряти, хоча мав визнати, що без неї не викрутився б із пастки, приготованої підступним Клізі.