Але зараз важливо визначити шляхи відступу. Ештон вирахував, що найлегше скористатися тим, яким він потрапив на дах будинку, а в разі непередбачуваних обставин можна скористатися деревом, що росте під парканом. Якщо втікати через сад, доведеться зважати на низинний захист і пробігти дахами двох сусідніх будинків. А тут живуть впливові люди, тож можна натрапити на охорону, йому слід бути обережним. За мить Ештон знову вмостився в кріслі й прислухався.
Думотон закидав у наплічник дріб’язкові думки. Вони тихо подзенькували й зовсім не мали ваги. Не заради них він тут стовбичив. Невже вікно залишили відчиненим, бо в будинку працює потужний глушник? Усе можливо. Тоді Ештон і сьогодні залишиться на мілині. О, це було б прикро. Стрілка кількісника нервово стрибала між поділками сто п’ятдесят і двісті. Двісті людей? Варто почекати. І Ештон чекав.
Може, краще було б знайти інше місце для вилову, але щось його тут тримало. Юнак пригадав свою останню вилазку й усміхнувся. Там, у кварталі для бідноти, він якось виловив відразу кілька життєвих історій. Це було вдале полювання за думками, хоч особливої надії на успіх у нього не було. Ештон зупинився поблизу одного з двоповерхових будиночків і, швидше за звичкою, увімкнув думотон на повну потужність. Як і зараз, він сидів у кріслі (щоправда, не такому зручному), слухав тишу й, зневірившись виловити бодай щось, уперше задрімав на ловах. Так, таки вперше.
Який шалений тоді видався день! Ештон вів перемовини з Клізі щодо Джонового будинку. Клізі був агресивний і невблаганний.
— Ти не розумієш, куди пхаєш свого носа! Хто ти? Шукач, збирач, ловець? То йди й вишукуй те, що інші від тебе приховують, і не заважай мені!
Розчервонівшись, Клізі розмахував папірцями, які називав надважливими документами. Показував Джонову розписку, у якій ішлося, що той (нечувана річ!) закладає свій будинок. І все через ці кляті «надважливі документи». Ештонові все це в голову не клалося. Адже він усіляко допомагав Джонові якнайшвидше викупити рідну домівку. І ось тепер, коли до кінцевої мети залишилося всього нічого, доведеться платити за будинок ще раз. Це вибиває з рівноваги, бо ніяк не пояснює Джонової розписки і, по суті, забирає надію на шанс заволодіти будинком. Джон був ловцем зі стажем, асом. У нього завжди були найкращі замовлення, найновіше обладнання, свій особливий почерк. Світловолосий, чорноокий, невисокий на зріст, він зачаровував своєю щирою усмішкою й завжди був душею товариства. І новачки, і досвідчені ловці поважали його й прислухалися до нього. Ештону подобалася Джонова ризикованість, уміння знаходити вихід там, де інший опустив би руки.
«О, так! Друже, де ти?.. Ти ніколи не сидів би на чатах у бідному кварталі, по-дурному не ризикував би, переправляючись у нижній світ», — подумав тоді Ештон і… незчувся, як задрімав. Коли прокинувся, думотон був набитий по вінця, навіть додаткові скриньки з наплічника були заповнені. Непоганий був вилов! Чудовий! Тепер би такий!
…Ще трохи, й Ештон став би сердитися, бо при такій кількості людей у будинку без захисту наплічник наповнювався думками поодиноких перехожих, сірими й беземоційними. Його роздуми теж були не надто радісні, але не в тому річ. Він дивувався сам собі, бо не розумів, що тут робить. Зате добре усвідомлював, що він у пастці, бо аж ніяк не назбирає потрібної суми для того, щоб Клізі бодай колись віддав йому документи на Джонів будинок.
Несподівана знахідка
Ні, тут щось не так… Внутрішній голос Ештона запротестував проти такого безглуздого марнування часу. Уявіть собі — такий натовп у будинку навпроти, а він за відсутності захисту ще не вловив жодної думки!