Урешті-решт Ештона це розізлило. Він не вважав себе гіршим за будь-кого, хай навіть то будуть ловці чи квадроси. Подумаєш, знайшлися важливі персони! Бачте, скільки сперечаються! А може, не такі вже вони й важливі? А може, він у тисячу разів важливіший за них? І взагалі, він до гурту не просився, міг спостерігати за ними й на відстані. Вони ж самі його зачепили. Допитали, а про себе — анічичирк! Хоч би з чемності розповіли бодай щось.
Можливо, вони ще довго сперечалися би, та Ештону набридло бубоніння і він підійшов до них, щоб сказати, що не збирається нав’язувати свою компанію. Аж раптом хлопець побачив у розкритому наплічнику Терна багато-багато барвистих кульок, схожих на ті, які він носив у своєму браслеті.
Ештон подумки вилаявся: «От телепень! Так он що пролітало сьогодні повз мене. То вони такі, як я, зі схожими фокусами!».
Терн і Гліб уважно дивилися на хлопця. Терн зі співчуттям, а Гліб — украй невдоволено.
— Зранку ми попрощаємося, — гордовито почав Ештон, — тому я хотів би почути, хто ви такі, звідкіля йдете і що вас примусило блукати степом?
Терн і Гліб перезирнулися й розреготалися. Ештон спочатку кліпав очима, потім усміхнувся, а за мить і сам долучився до їхнього дружнього сміху. Гліб, насміявшись, відійшов на декілька кроків, хвильку постояв, а потім мовчки махнув рукою, наче відмахнувся від чогось набридливого й настирного. Терн аж засяяв.
— Так би давно!.. — сказав він. — Тобто я хотів сказати, що, як на мене, ми про це не пошкодуємо, — тут-таки виправився й потягнув Ештона за собою, не даючи Глібу передумати й на ходу пояснюючи хлопцеві, що насправді Гліб хороший, тільки занадто переймається через безпеку.
— Захист постав, — буркнув Гліб, удаючи, ніби сердиться. Сам він відійшов і, щось шукаючи в наплічнику, замугикав якусь пісню, яка починалася словами «Бо колір твоєї щирості волошковий…».
— Насправді він не сердиться, — розповідав балакучий Терн. — Він перший тебе помітив і зацікавився тобою. Ти не схожий на тих, із ким можна перетнутись у цих краях. Твоя історія якась нереальна, але я знаю, що ти сказав правду. І Гліб знає, він вірить тобі. Он навіть про колір щирості заспівав.
Гліб тим часом вийняв зі свого наплічника пістоль із чотирма кінцівками, на які було насаджено чотири довгасті штирі. Усередині, у чотирикутному заглибленні, Ештон помітив ретельно скручену зелену тканину, мотузками прикріплену до чотирьох кінцівок.
— Для чого це? Що це за така дивна зброя?
— Не завжди приємно ночувати просто неба, чи не так? — спокійно запитав Гліб. — От ми з Терном зараз про це й подбаємо.
Ештон стенув плечима:
— Як? Ми так далеко від будь-якого поселення, що навіть із горбка його не бачимо. Що, хатину за мить збудуєте? — хлопець навіть образився на спокійну інтонацію Гліба, бо сприйняв його слова за іронію.
Гліб крутив у руках пістоль, щось підкручував у ньому, а Епігона попросив залізти на найближче дерево, узявши мотузку.
«Хоч на дереві спатиму, а не в траві, як вони… А пихи стільки!» — думав Ештон, за вказівкою Гліба підтягуючи дивну зброю до себе.
Гліб чомусь усміхався, а Терн підспівував:
Ештон тим часом уже крутив пістоль у руках:
— Що далі? — звернуся він до Гліба.
— Бачиш наші наплічники? — запитав Гліб і, не чекаючи відповіді, повів далі: — Візьми пістоль так, як я щойно, притримуючи за руків’я. Саме так! А тепер спрямуй його в бік наплічників.
Ештон націлився, але Гліб його підправив:
— Якби ще й покрутив його в руках так, щоб чотири кути рівномірніше «дивилися» донизу… Вправо, ні-ні, догори лівий кут, о-о-о-о, а тепер опускай. Ось так! А зараз натисни на гачок, та дивись, тримай міцно, щоб руків’я не випало, бо таке інколи трапляється з незвички.
Ештон терпляче виконував усі вказівки, не розуміючи, до чого все це приведе. Нарешті вистрілив, і штирі розлетілися в різні боки й устромилися в землю. Цупка тканина розкрилася, накрила наплічники й упала додолу.
— Непогано, як на перший раз, — похвалив хлопця Гліб, — ти свою роботу виконав, тепер ми з Терном трохи попрацюємо.
Вони завантажили в невеликий циліндр кульки з Тернового наплічника, і тканина стала потроху підійматися, допоки не утворила напівкруглий купол. Поки Ештон злазив із дерева, зелений намет уже був готовий.