Куля знизилася й пролетіла над досить густим і великим лісом, а згодом — над самісіньким плесом озера поблизу Палацового міста. Ештон побачив Арніку, що наближалася до його воріт. Серце юнака вдруге за короткий час ледь не вискочило з грудей — і кульки знову щосили забарабанили по рожевій кулі. Із дівчиною все гаразд! Ештона трохи дратувала вимушена безпорадність. Здавалося, що куля летить, куди їй заманеться. Але тоді чому він мав змогу побачити Арніку? «Бо думав про неї!» — майнуло в його голові. Отже, куля хоч трохи, та таки відчуває бажання того, хто в ній.
Ештон зауважив, що саме зараз він пролітає над тією місциною, де відбувся перший, як він вважав, смертельний бій між вогнекрилами. Отже, вони живі, і йому не здалося, що один вогнекрил дивиться на нього якось особливо. Тож вони-таки дійшли згоди, і саме тому бій був… без бою. Вогнекрили домовились і діяли заодно! Тоді як розуміти ту криваву різанину, про яку йому розповів Дік? Невже її не було, і вогнекрили інсценували це для когось? Чи Дік щось наплутав? Цікаво-цікаво… Усе непросто. Мусила бути якась домовленість, якась хитрість. Якщо Дік нічого не переплутав, то першого бою між вогнекрилами не було. А в такому разі його товариш-вогнекрил мав би відчути, що нічого страшного не сталося. А він чомусь не відчув. Може, стомився, бо всю ніч летів з Арнікою?
«Тоді, — міркував Ештон далі, — якщо вони помирились і діяли спільно, Правитель не відмовиться від цього світу. Але це станеться за умови, що квадроси принесуть йому наплічники зі світлими думками. А якщо квадросів тут нема, то чи не погодиться Правитель переглянути мікрокульки з наплічників ловців? Так, це трохи суперечить правилам… Зовсім трохи.
Якщо на шальки терезів покласти рівновагу світу і правила, вибір очевидний».
Ештон був переконаний: Правитель погодиться, що вмісту ловецьких наплічників варто вірити більше, ніж тому, що він цьогоріч отримав на розгляд, і тоді цьому світові не загрожуватимуть війни. Вогнекрили й маги — не єдині потужні сили, якими керує Правитель, тому нечисленні ватаги охочих поборотися за владу не ризикнуть нападати на світ, що має такий багаторівневий захист.
Ще Ештон розумів, що зараз саме той момент, коли Правитель дуже потрібний їхньому світові. Політ надав можливість трохи відсторонитися й подумати про долю багатьох людей і про те, чим він може зарадити, чим допомогти. З іншого боку, може, доречніше зараз було б вирішувати свої сімейні проблеми? Наприклад, пошукати батьків, а не рятувати світ узагалі? Але Ештон був звичайний юнак, що діяв за покликом серця. І воно завело його саме сюди…
Куля приземлилася в таборі, де ловці зупинялися на ніч, і розтанула, немов її й не було. Магія! У їхньому колишньому таборі вже розташувався інший загін ловців, які теж вирушили на пошуки Правителя. Ештону потрібно було вмовити їх піти з ним до хатинки для подорожніх. Коли він пролітав над нею, то бачив якийсь рух. І вогонь у вуличному вогнищі горів… Де ж решта ловців із його групи? Може, маги відправили всіх у хатинку? Якщо ні, то знову доведеться їх шукати. Але шанс є…
Уже втретє за останні кілька днів Ештон прямував до хатинки. Ловці з табору охоче погодилися приєднатися до нього, коли юнак пояснив, що відбулося й для чого йому потрібна їхня підтримка. Дорогу здолали без особливих труднощів і пригод. Ештона найбільше хвилювало, чи справді перевдягнутий купцем чоловік — Правитель? Та хлопець відігнав сумніви: зараз не час вагатися.
Особлива ватра
Біля хатинки Ештон побачив ловців зі свого табору й людей у коричневому одязі. Купці були всередині.
— Дозвольте подарувати вам вміст мого наплічника, — від порога звернувся Ештон до «купця», який, на його думку, був Правителем. Юнак трохи нервував, бо міг помилитися.
— Я ще ніколи не отримував такого щедрого подарунку, — мовив «купець», — що ж я маю дати натомість?
— Обіцянку, що Правитель перегляне зібрані мною думки. «Купець» кивнув. Ловці один за одним почали виставляти поряд із Ештоновим наплічником свої.
— Нікого в цьому світі не виходить заплутати! — пристрасно вигукнув Правитель (а це таки був він!), розчулившись від побаченого. — Печатка Правителя на моєму чолі!
Цієї ночі ніхто не спав. Розмови точилися до ранку. Ловці на прохання Правителя розповідали про все, що бачили, подорожуючи світами. Про клопоти, мрії, надії, людські сподівання, які траплялися їм найчастіше. Про те, що варто було б змінити, щоб повернути порушене верховенство Закону. Ловці переконували, що потрібно вміти слухати, чути, бути відкритим до світу, бо любов породжує любов, а ненависть — мати лиха. У боротьбі добра і зла саме Правителю належить стежити за шальками терезів. У нього величне покликання, шо вимагає певного самозречення й абсолютної справедливості. Там, в Офірі, якої він прагне дістатися, якщо вірити легендам, важливі тільки його думки і вчинки, лише вчинки і думки. Ловці й маги повинні підтримувати порядок у світах, і це — їхній обов’язок, їхнє покликання й жертва.