«Колос, Колос, Колос!.. Якось забагато його поруч із Арнікою», — роздратовано думав Ештон.
Зауваживши, що юнак засумував, Дік вирішив його підбадьорити.
— Можемо зупинитися в мого побратима, — мовив ловець, — він знається з укладачами угод. Може, розповість дещо про твою красуню.
— Мо’, і я зможу чимось допомогти, — весело озвався Дервіш, цілуючи камінь брами Палацового міста, на якому був викарбуваний сокіл. — У мене теж тут багацько знайомих.
Вони пройшли крізь першу браму: людей було зовсім небагато. Тоді, коли Ештон заходив у Палацове місто вперше, він ледь пробирався крізь натовп. Біля другої брами охочих зайти було ще менше — хто міг би подумати?
— Такого ще не траплялося — тут завжди людно, — здивовано зауважив Дервіш.
— Завжди так, а от сьогодні, напевно, чимало людей уже встигли пройти раніше, — сказав Ештон.
А от щоб подолати наступну перешкоду, таки довелося зачекати.
— Я вже майже злякався, — пожартував Дік. — Коли до Палацового міста нема черги, це якась халепа.
Сторожа поспішала. За ловцями не було нікого. Перед ними всі вже пройшли.
— Хм, я буду не я, але тут щось не те, — повторив Дік і першим зазирнув до невеликої, розміром із людську голову, чорної прямокутної скриньки. Він увійшов у відчинені двері. За ним пройшли Ештон і Дервіш.
— Тут майже нікого немає, місто обезлюдніло, — чухав потилицю Дервіш.
Ештон не знайшов, що сказати, — справді, щось не те. Людей обмаль. А ті, що з’являються, блукають невеликими групками й не затримуються на вулицях надовго.
— Чоловіче добрий, — звернувся Дік до першого, хто трапився їм на очі (він потішив себе звеселяючим напоєм настільки, що ледь тримався на ногах), — а де всі?
— Ги, — зрадів чоловік, — так ярмаркуємо ми…
— Ага, — пожвавішали ловці, — а давно ярмаркуєте?
— Я вже третій день, — радо відповів чолов’яга.
— Оце пощастило! — Дік навіть підскочив від нетерплячки.
В Ештона та Дервіша теж загорілися очі, бо якщо вони встигли на ярмарок, де пропонують усілякі професійні новинки, то це таки удача.
У такі дні до Палацового міста заздалегідь з’їжджаються продавці й покупці. Саме тому охочих увійти в нього зараз було небагато — усі вже тут. Ще на підході до міста Ештон відчув у тілі якісь хвилі, вібрації, його сповнював невідомий трепет. Спочатку юнак не розумів, що з ним коїться, але тепер знав — то все його єство реагує на велику кількість людей, які зібралися в одному місці. Ярмарок!.. Та для ловця це найкращий подарунок, ліпшого годі й шукати! І троє ловців, навіть не перепочивши з дороги, рушили на звук ярмаркового гомону. Щоправда, Ештон, знаючи вправність крадіїв Палацового міста, про всяк випадок обмотав подарований перстень льняною хусткою й ретельно заховав на грудях еполет вершинного. Хоча такі речі злодюжки мусили повертати під страхом смерті, юнакові не хотілося випробовувати долю. Серце аж вистрибувало з грудей — отже, людське море тут, поряд. Тихенькі потріскування мікрокульок у наплічниках частішали. Троє ловців, сяючи усмішками, рушили не в гущавину подій, а на один із пагорбів, що слугував оглядовим майданчиком для тих, хто вперше опинився на ярмарку, чи для майстрів, які приїхали не в перший день і хотіли прилаштуватися до представників свого цеху. А ще для крадіїв, для тих, хто загубився, і тих, у кого щось поцупили. Із пагорба друзі таки побачили купців із ловецьким знаряддям. Тепер вони знали, куди їм треба йти.
Ярмаркові ряди розташувалися вздовж двох найдовших вулиць міста, що перетиналися на центральній площі: так було зручніше заїжджати й виїжджати з крамом. Місцеві мешканці збиралися здебільшого біля кравецьких яток. Чимало покупців було й біля возів із харчами. Птицю й худобу продавали на околицях міста, тому бекання, ґелґотіння, мукання, квоктання і хрюкання біля ловецького ряду не почуєш. Хіба коли якась весела птиця вирветься від господаря й подасться хтозна-куди, налякавшись надмірного гамору, її лемент долинає досить далеко. Але це нікого не бентежить — утікачку ловлять і передають рядами, аж поки вона не потрапить до рук господаря.
На диво, покупців біля ловецького краму — зрозуміло чому — виявилося небагато. Тому появі трьох ловців купці зраділи. Біля товару крутились учні із ловецької школи, точнісінько як Ештон із товаришами кілька років тому. Юнак зачерпнув жменю мікрокульок із наплічника й тицьнув одному із хлопчаків.