— Дякую, — той захоплено блиснув очима й метнувся з друзями купувати те, для чого їм бракувало кульок.
Насправді Ештон, Дік і Дервіш були не дуже заможними покупцями: щоб придбати хоч якусь ловецьку новинку, їм трьом довелося б вигорнути кишені, та й то хтозна, чи вистачило б. Але для обміну старого кількісника на новий Ештонових кульок було достатньо. Оновивши кількісник і стискач кульок, юнак підійшов до Дервіша, що зацікавлено розглядав ліхтарик, до якого майстерно припасували подрібнювач мікрокульок.
— Та то незамінна річ для подорожі, — зітхав Дервіш. — Уявляєш, він переробляє навіть темні кульки. Така мала річ, а стільки користі!
Дервіш відійшов від продавця — у нього не було кульок на придбання ліхтарика. Дік підморгнув Ештонові за спиною Дервіша й кивком запропонував розділити витрати на двох. Їхніх мікрокульок вистачило! То й що з того, що наплічники знову порожні? На те вони й ловці, щоб ловити! Он уже нові мікрокульки потріскують — ярмарок!
— Нам доведеться проситися заночувати в ловецькій школі. Де ще нас приймуть без оплати? — шепнув Ештон.
— Не доведеться, — сказав Дервіш, — десь тутечки мешкає сусід мого сусіда. То він нам як чоловік немовчазний усі новини розкаже. А ловецька школа бігати не вміє, то ми завтра до неї зайдемо. Бо то далеченько, а мені йти не хочеться. Та й темніє якось швидко…
— Ой, брате, чогось ти недоговорюєш. Коли це тебе дорога лякала? І темряви ти наче до сьогодні не боявся… — посміхнувся Дік. — Краще заночуємо в перевіреному місці — нашій школі ловців.
Вони вже вибралися з торгових рядів і вийшли на спокійнішу вуличку. Очі почали звикати до сутінків, аж раптом Дік, що тримав куплений для Дервіша ліхтарик, відкрив долоню, із якої з’явилася м’яка довга смужка світла. Вона стрибнула з бруківки на мур біля будинку, немов граційна кішка.
— Та як же воно?.. — розчулився Дервіш.
— Відтепер і нам темряви нічого боятися, коли ти присвітиш. І не відмовляйся, бо образимося, — із цими словами Дік вручив ліхтарик товаришеві. Дервіш щасливо засяяв, наче натертий мідяк. Мікрокульки тихо подзенькували, залітаючи в ловецькі наплічники. І скільки їх, тих вимірів щастя?..
Друзі звернули у вузький провулок, повернули праворуч і пройшли повз низку маленьких будиночків. Що ближче вони підходили до ловецької школи, то вищим ставав захист — суцільні неонові цятки у вікнах.
— Тепер недалеко, — полегшено зітхнув Ештон. Дервіш тішився подарунком більше, ніж діти з ловецької школи:
— Файна палиця зі світла, коби ж то на неї ше й спиратися мож було, то ціни би їй не було…
Біля школи все залишилося незмінним — і будівля, й огорожа, і квіти. Навіть біля кам’яної огорожі вчувалося щоденне:
— Лови світло!
— Світи людям!
Учителі переконані, що всі приміщення суворо контролюються. Але ті, хто там вчився, добре знають лазівки… А для таких, як наші подорожні, завжди відчинені двері спеціально збудованої невеличкої кімнати, що притулилася до паркану. Хоча насправді кімната призначена не для ловців, а для батьків, які приїхали здалеку, щоб провідати котрогось із учнів, і затримались у дорозі. Несподіванок не трапилося — двері гостинно відчинилися, і кімната прийняла своїх нових мешканців. Ловецька школа поринула в сон. Ночувати в знайомого — це зовсім не те, що вдома. А ловецька школа — рідна домівка для кожного ловця, тому Ештон і Дік скористалися нагодою освіжити приємні спогади.
…Ранок, очікувано насичений ранок! Ештон і Дік затрималися, щоб поспілкуватися, — їх тут пам’ятали, і вони в рідній школі знали кожен закапелок. Дервіш прокинувся раніше, щоб застати вдома свого знайомого й розпитати про останні новини. Звісно, ярмарок гамірний — чого тільки там не почуєш, але спробуй відділи правду від вигадки!
У ловецькій школі зазвичай про новини дізнаються одними з перших — всюдисущі учні, поспішаючи проекспериментувати із завданнями, де тільки не виловлюють кульки. А вже йти з ними на зчитувачі — то взагалі улюблена справа. Звісно, багато цікавого губиться, поки вони не навчаться правильно користуватися потрібними для ловця приладами — то зображення в хмарці над зчитувачем щезає, то раптом зникає звук. Але невгамовні учні можуть випадково виловити навіть найбільші таємниці світу. Тому Дік і Ештон вирішили розпитати про найсвіжіші новини саме в ловецькій школі. І вони не помилилися — директор і кілька вільних від уроків учителів охоче розповіли їм і про ярмарок, і про те, що Правитель виїхав із міста ще до його початку, чого раніше не бувало, і про черги охочих потрапити в місто, які напередодні сягали обрію. Ще розповіли, що замість Правителя відкриття ярмаркового тижня оголошував не його двоюрідний брат, як іноді траплялося, коли той хворів, а якийсь невідомий вершинний. А ще поруч із тим вершинним було мало верхніх. Усі подумали: це тому, що великий почет верхніх поїхав із Правителем.