З вершини до мисливців прибіг Вовчий Пазур і підтвердив, що стадо мамутів уже справді близько — біля підніжжя гори, коло Диї. Стадо просувається проти течії річки. Воно велике й розпалося на кілька груп.
Те саме сповістив посланець від Гунача. Гунач радив мисливцям добре замаскуватися, бо як мамути помітять їх завчасно, то можуть повернути в інший бік.
— Самі знаємо, що робити! — сердито вигукнув Забіяка. — Хай Гунач радить дітям, а не ловцям!
Мамутик підтримав Гуначеву пораду й домігся, щоб плем’я розподілилось на кілька загонів. Вовчий Пазур із своїми людьми чатуватиме на плоскогір’ї. Гунач пильнуватиме берег Диї, щоб не дати мамутам утекти через річку. Мамутиків загін сховається в засідці, пропустить мамутів наперед, а тоді пожене їх у багновище. Жінки залишаться в долині й криком лякатимуть стадо, якщо воно захоче збочити до стійбища.
— Так вовки полюють узимку! — вихваляли мисливці свій план, бо й справді ці хитрі хижаки нападають на стадо окремими зграями.
— Гррр — сюди, грр — туди! — незадоволено буркотів Забіяка. — Розпорошуєте плем’я. Всі на одного мамута — гррр!
Мамутик та інші ловці сердито глянули на Забіяку, але нічого не відказали.
Лови починались добре. Стадо мамутів швидко надбігало. Вже можна було розгледіти окремих тварин у першій групі. За березовими та вільховими гайками коливались косматі хребти велетнів. Інколи вгору здіймався довгий зігнутий хобот, що ламав гілля, маяли білі дуги величезних ікол.
Мисливців охопило нервове збудження. Тремтячими руками вони цупко стискають списи. Очі горять, по обличчях струмить піт.
Закрякав Вовчий Пазур — це знак, що все йде гаразд. Гунач від річки теж відповів кряканням. Мамутик напоготові: ось-ось настане мить, коли він вискочить із засідки й пожене стадо на загибель. Сторожко стежить ловець з-за куща за кожним рухом мамутів.
Ось перші мамути вже поруч. Веде їх красень велетень, прокладаючи крізь зарості дорогу стадові. Велетень помахує хоботом, на ходу ламає пагони й запихає собі в рота. Він покивує великими вухами, відганяючи дошкульних комарів. Інші мамути, що йдуть за велетнем, розширили прокладений прохід, і він став мов широка дорога. Ось один мамут почухався об дерево, і стовбур зламався, мов стеблина. Маленьке мамутятко відчахнуло хоботом цілу верхівку з поваленого дерева й, граючись, волочить її по землі.
Мамути йдуть уперед неквапно й спокійно — вони не зачули нічого. Пустотливі малята плентаються в старих під ногами.
ВТРАЧЕНА ЗДОБИЧ
Ще мить — і велика боротьба розпочнеться.
Раптом Мамутик помітив, що в останніх групах мамутів панує якийсь дивний рух. Звірі переполошились, збочили з протоптаної дороги й гучно трублять.
Що так налякало мамутів? Вовки не наважаться переслідувати стадо, і ведмідь не нападе на нього. Невже це лев або тигр виповз із своєї печери, приваблений розкішною здобиччю?
Переполох серед мамутів зростає. Деякі тварини, звівши вгору хоботи, кинулися навтіки.
Обидва загони ловців, на чолі з Вовчим Пазуром та Гуначем, гадаючи, що почалося полювання, напали на стадо. Переполох посилився ще дужче.
Мамутик, побачивши, що стадо розбігається, почав гнати його до болота. Один велетенський мамут продерся крізь гущавину і опинився просто перед Мамутиком. Мисливець не перелякався, коли велетень помчав на нього, а ухилився від страшного хобота й щосили встромив гострий спис мамутові в пах.
Мамут біг далі із списом у паху.
Мисливець здивувався. Він чекав, що мамут розлютується, й тоді розпочнеться жорстокий бій. Та поранений велетень не спинявся. Чому це так? Напевно, мамут дуже переляканий і тому не хоче затримуватись.
Мамутикові друзі були не менше здивовані й стривожені. Вони кинулись до мамута, щоб боротися не на життя, а на смерть, аж мамут тим часом — тікає! Мисливці ще побачили, як він, просуваючись між двома деревами, зламав спис, що стирчав у нього з рани, потім упав на коліна, але миттю підхопився й помчав до стада.
Аж ось суне ще кілька мамутів. Ламаються гілки, чути важкий тупіт, подекуди падають вирвані з корінням дерева.
До Мамутика підбіг захеканий Копчем. У його розширених зіницях — страх і відчай.
— Чужі мисливці! — простогнав Копчем і впав у траву.
Мамутиків загін, приголомшений нечеканою звісткою, був наче не при тямі.
Охоплені жахом мисливці безпорадно тупцяли на одному місці, не знаючи, що робити. Ще б пак — таке вдале полювання, а тут раптова звістка, як грім з ясного неба.