На успіх у цій сутичці не було надії. Зрозумівши це, Жила подав знак відступати. Ловці миттю припинили боротьбу. Двоє несли нерухомого Пайду, а інші поранені, зціпивши зуби й перемагаючи біль, шкандибали, спираючись на друзів. Кілька мисливців ще деякий час відвертали увагу закривавленого носорога, намагаючись заманити його в інший бік. А потім зникли, раніше ніж скажений звір устиг знову напасти на них.
Носоріг, загубивши своїх ворогів, оскаженіло гасав по ялівцю, розриваючи рогом землю навколо себе й підкидаючи в повітря клапті дерну. Потім він почвалав до річки й, ляскаючи губами по воді, охолоджував рани.
Тим часом мисливці відносили й відводили знесилених поранених під захисток табору. Сумне було повернення з таких багатонадійних ловів! Побачивши покаліченого Пайду, жінки заламували руки й жалібно плакали. А коли похмурі ловці процідили крізь зуби, що молодий Клух зовсім не повернеться, заголосили ще дужче.
Нове лихо спіткало вестоницьке плем’я. Тепер воно зовсім ослабло.
Плем’я охопив глибокий сум і жаль.
Лише наступного дня знайшли тіло бідолахи Клуха, якому носоріг розпоров живіт. Ловця поховали на місці загибелі, між високою горою й звивистою річкою Світавою.
Перед тим як засипати яму, заплакана Клухова подруга поклала загиблому чудове намисто з кількохсот надрізаних мушлів та кістяних кружалець, нанизаних на тонкий ремінчик, і чоловічу фігурку з півліктя заввишки, яку колись небіжчик Клух старанно вирізьбив із ікла мамута. Ту фігурку Клухова дружина завжди носила при собі як амулет і вірила, що чари амулета допоможуть їй народити веселого малюка. Поклавши тепер фігурку в могилу, вона ховала свої мрії.
Лови в цій околиці вже не задовольняли плем’я. Коні більше не з’являлися, а про оленів і гадки не було. Ловці говорили, що треба переселитися далі, вгору по річці, у місцевість пагористу та вкриту лісами.
Ватаг Жила вичікував ще кілька днів, протягом яких майже весь час дощило. Мисливці вполювали лише кілька водяних птахів, куріпок, зайців і трохи риби. Цього ледве-ледве вистачило, щоб заморити голод.
Коли після сльоти прояснилося, Жила дав наказ вирушати в новий похід. Плем’я зібралося швидко — воно не мало майже ніяких запасів — лише кілька шкур.
Вирушили вгору понад річкою. Не помітили навіть, що тепер ідуть уздовж Світави, а не Свратки. Байдуже: річка як річка. Кожна веде до гори, де хоч не так багато комарів, як на болотяній рівнині.
Незабаром побачили, що берегом іти важко. Річка звивалася поміж скелястих берегів, і плем’я минало нові й нові вапнякові гори. Інколи доводилось відходити від річки дуже далеко, а потім взагалі плем’я стало триматися дрібних потоків.
Одного дня, йдучи отак уздовж потоку, плем’я зустрілося з дивним явищем: земля раптом всмоктала в себе ввесь потік! Тече вода, тече, як завжди, аж раптом потоку край — уся вода зникає в землі!
Такого ще ніхто з племені не бачив. Ловці вражено поглядали то на гомінкий потік, то на суху гальку, в якій таємничо зникала вода. Оце то диво!
Непосидющі хлопчаки тим часом гасали навкруги по схилах і збирали малину. Раптом Копчем крикнув:
— Печера!
Не встигли розважні мисливці застерегти дітлахів, як ті вже залізли в печеру на схилі пагорба. На їхнє щастя, там не було хижаків.
Камінне підземелля відлунювало хлоп’ячі голоси. Вхід до нього був наполовину закритий густим лісковим кущем, а коли Копчем став при вході, то дістав руками до стелі й до бокових стін.
Мамутик, Вовчий Пазур, Заєць та інші мисливці негайно обстежили знайдену печеру й зраділи: її можна використати як спільне тепле житло! Хлопчаки побігли вглиб підземелля, але там було темно віяло холодом, тож вони перелякались і швидко повернулись до світла. Вапнякова печера була схожа на коридор, що трохи повертав убік і губився десь у пітьмі. Передня світла частина нагадувала просторий льох, але далі, за поворотом, звужувалася. Навіть нахилившись, ловці натикалися головами на камінні бурульки і якісь пні, що або звисали із стелі печери, або стирчали знизу. Ніхто не мав бажання повзти потемки поміж таких перешкод, і тому дорослі теж повернулись до освітленого входу. Всі відчували лагідний протяг, який свідчив про те, що печера, мабуть, сполучається з якимись іншими підземеллями.