— Палицю! — загукав Копчем до Вивірчака.
Вивірчак захоплено спостерігав за сміливим звірятком. Проте ховрашка конче треба спіймати! І найкраще живого! То буде в печері сміху!
Хлопець хотів притиснути ховраха до землі, але тільки-но наблизив палицю, як гризун сердито схопив її зубами. Вивірчак смикав палицю, а звірятко метлялось за нею по траві. Це дуже розвеселило хлопців, вони мало не падали зо сміху, дивлячись, як витанцьовує ховрах. Сміючись, Вивірчак ненароком випустив палицю, а ховрах — стриб! — утік до нори. Копчем кинув йому наздогін каменем, але запізно — гризун зник.
Хлопцям стало досадно, що вони такі незграби. Нічого не вдієш, доведеться знову вистежувати.
Ось один ховрашок висунув голівку з дірки. Копчем кинув каменем, та не поцілив. Ховрах сховався, але за мить знову визирнув, наче глузуючи з хлопців.
Хлопці раз у раз кидали камінням, але так і не поцілили маленьку тваринку. Нарешті, напохваті в них не залишилось жодного камінця. Вивірчак підповз до нори і, тільки-но ховрах знову вистромив голову, ляснув палицею. Та сторожкий гризун блискавично зник. Палиця вдарила по землі.
А ховрах знову визирнув з нори!
Вивірчак люто кинув палицю, та й на цей раз ховрах зник блискавично. Роздратований Копчем аж сопів. Ця жирна миша глузує з них!
Вивірчак, червоний од люті, оскаженіло молотив палицею по норі. Але тільки марнував силу — між ударами ховрах щоразу встигав висунути голівку, глузливо дивлячись хлопцям у вічі.
Тоді Копчем вихопив у свого друга палицю й устромив її в нору. Він пропхне цю противну тварину! Та тільки-но ворухнув палицю, як відчув, що хтось міцно вчепився в неї. Копчем з силою потяг, потім смикнув — і ховрах разом з палицею опинився на траві. Вивірчак накинувся на гризуна й, незважаючи на укуси та подряпини, не випускав з рук доти, доки не задушив. А тоді шпурнув мертвого ховраха на землю.
Хлопчаки звели дух. Вони перемогли! Це підбадьорило їх на дальше полювання. І справді, малим ловцям пощастило злапати ще кілька ховрахів. Вони пов’язали гризунів за задні лапки, нанизали на прут і гордо попрямували до табору.
В ярузі хлопці трохи затримались, щоб поласувати малиною, але поміж нею росло стільки колючої ожини та кропиви, що малі ловці мерщій побігли до потоку охолодити попечені руки й ноги.
Вони пополоскались у холодній воді й досхочу напились, а тоді почали пустувати, бризкаючи один на одного. Копчем загнав Вивірчака під скелю й плескав на нього обома руками, аж бризки летіли на всі боки.
Тільки-но Вивірчак витер очі й хотів був віддячити своєму другові за душ, як на скелі підвівся ставний мисливець і сердито закричав на хлопців. Мабуть, вони і його трохи забризкали.
Мисливець стояв із списом у руці й сокирою за поясом. Здивовані хлопці впізнали Забіяку, який ніколи не співчував дитячим іграм. Вони швидко вийшли на берег, намагаючись зникнути раніше, ніж той почне гратися з ними по-своєму, бо добре знали Забіячині «жарти».
Ось учора, приміром, Копчем вистрілив своєю найкращою стрілою в білку, яка сиділа на буці. Не влучив, а стріла встромилася в грубу гілляку. Копчем з Вивірчаком хотіли полізти по неї, та не могли ні обійняти грубелезний стовбур, ані вчепитися за найнижчу гілку. Забіяка пообіцяв дістати стрілу. Він справді виліз на дерево, але встромив стрілу ще вище, потім зліз і пішов собі, злорадо посміхаючись. Добре, що хоч Сова допоміг, а то Копчемові довелося б попрощатись із стрілою.
— Стій! — раптом знову гукнув Забіяка з прискалка над потоком.
Хлопці стали, чекаючи, що буде далі.
— Ховрахи! — закричав Забіяка й показав на прискалок.
Хлопці зрозуміли: Забіяка, певно, стежив за їхнім полюванням і навмисне чатував тут. Вони слухняно понесли нанизаних ховрахів і подали йому вгору на скелю. Та Забіяка не ворухнувся. Йому досить було тільки нахилитись і взяти здобич, але він не бажав цього робити.
Копчем, намагаючись видертись на скелю, вчепився рукою за її горішній край. Вивірчак допомагав йому, піднімаючи вгору прут з ховрахами.
Та Забіяка раптом наступив Копчемові на пальці. Хлопець відірвався від скелі й упав у потік, потягнувши за собою Вивірчака. Обидва дуже забилися, але навіть не зойкнули. Зціпивши зуби, хлопчаки знову полізли на скелю. Тепер Вивірчак спинався першим, але Забіяка і йому наступив на руку. Вивірчак упав. Копчем цього разу втримався на скелі, та Забіяка замахнувся на нього списом, і хлопчина враз опинився біля свого друга.