Забіячин загін каменистим річищем вийшов на пагорок і побачив поблизу на снігу мертвого оленя. Роги тварини стирчали вгору.
Ловці вже хотіли з криком кинутись до нього, аж тут Джган, який ішов попереду, раптом упав на сніг. Це було застереження — тут не все гаразд. Ловці припали до землі й поповзли вибалком до Джгана. Той, витріщивши очі, шепотів:
— Ведмідь або зубр — щось велике!
Ловці недовірливо розглянулись по сніговій рівнині. Справді, біля оленя лежав велетенський звір. Ні, це не кам’яна брила, як їм здавалося здалеку. Голова в нього волохата, немов у ведмедя, рогів не видно. Що це може бути?
Прудконогий легковажно сказав:
— Ведмідь чи зубр — лежать убиті, я йду!
Він хотів був рушити, але Джган смикнув його й прошептав:
— Вбитий — ні, живий! Увага!
Решта мисливців теж не схвалила легковажну хоробрість Прудконогого.
— Ти — стрілою! — звернувся Забіяка до Укмаса, щоб той перевірив, чи таємничий звір справді мертвий.
Укмас якусь мить вагався, але потім наваживсь і поповз уперед від каменя до каменя. Решта мисливців чекали в засідці.
Укмас наготував лук. Просунувся ще трохи до маленького кущика, сховався за ним, поклав стрілу на тятиву, трохи підвівся й вистрілив.
Велетенський звір високо підстрибнув на своєму сніговому ліжку.
— Лев! — із жахом вимовили ловці й відчули, як терпнуть у них руки й ноги, а по спині бігають мурашки.
Печерний лев заревів так, що широкими просторами ніби грім прокотився.
Куди лев кинеться зараз?
Мисливці не тямили себе від жаху. Якщо лев побачить їх — усім буде кінець. Ніхто не врятується.
Гей, а що це там віддалік?
Якихось троє мисливців сходять сюди з вершини гори, тягнучи за собою оленя. Та, зачувши левине ревіння, вони кинули здобич і пустилися бігти назад.
«Це ті, чужі ловці!» — подумали Забіячині друзі й знов прикипіли очима до лева, який люто озирався довкола, ніби шукаючи нападника.
Ось він помітив трьох мисливців, заревів, зіщуливсь і могутніми стрибками кинувся навздогін за втікачами.
«Загинуть!» — подумали мисливці й нарешті наважились висунути голови. Лев уже не міг побачити їх у сховищі. Все лихо впаде тепер на тих трьох невідомих.
Невідомі зникли серед скель. Ой, як відчайдушно втікали вони! Падали в сніг, схоплювались і знову пускалися бігти. Але їм нема порятунку. Лев ось-ось їх наздожене, та за мить і він зникає між засніженими скелями.
Мисливці із Забіячиного загону нарешті звели дух. Вони щасливо уникли страшної небезпеки й тепер, з почуттям безмежного полегшення гладячи свої амулети на шиї, розмовляли про те, що лев, мабуть, наївся оленячого м’яса й заснув. Як добре, що вони не пішли до оленя відразу!
Навколо тиша, ніщо не шелесне на сніговій полонині. Один за одним мисливці боязко повзуть туди, де лежить мертвий олень. Олень дуже пошматований…
Мисливці все ще полохливо озираються. А що, коли б оце зараз на них накинувся лев?! Навіть подумати страшно.
Двоє мисливців потягли здобич. Коли вони вже опинились у видолинку, Прудконогий пригадав:
— Олень тут — олень там! — і показав рукою назад.
— Сам іди по нього! — насмішливо буркнув Забіяка.
Але ніхто не виявляв бажання повернутися по другого оленя, покинутого чужими мисливцями. Навіть за ціле оленяче стадо не повернулися б вони на те небезпечне місце. Лев може прийти назад!
Ця думка підганяла мисливців.
Сутеніло, коли вони щасливо дісталися печери. Гунач з Совою були вже тут і потрошили впольованого зайця.
Ясна, морозна ніч.
Біля палаючого вогнища Забіяка, Прудконогий, Укмас, Кумач і Джган з усіма подробицями розповідають про випадкову зустріч з велетенським печерним левом. Копчем та Вивірчак лягли під одне покривало — ногами до стіни, головою до вогнища. Підборіддям сперлися на руки й, вирячивши очі, слухають хвилюючу розповідь. Вони б хотіли побачити такого лева. Але тільки сидячи на верхівці високого дерева. На землі ж зустрічатися з ним не варто!
У КРАТЕРІ МАЦОХИ
Довго ще розмовляли мисливці й довго їли. Печене оленяче м’ясо так пахло з печери, що лисиці й вовки до ранку вешталися поблизу стійбища.
Нічний мороз понавішував на дерева й кущі сріблясту мерехтливу паморозь.
Мамутик, Вовчий Пазур та Заєць не повернулись. У племені гадали, що їх, мабуть, застала десь ніч і вони прийдуть лише вдень. Джган з Укмасом зійшли на горбок і довго вдивлялися в далечінь, але нікого не побачили.