Голос був невиразний, слабкий, але все ж таки людський голос! Хто там?
Відчайдушний стогін знову залунав з кратера безодні. Сова пішов по краю прірви, знайшов поміж стрімкими скелями трохи положистіший схил і спустився по ньому на прискалок. Але ступити на самий край прискалка не відважився, боячись, щоб під ним не зсунувся сніг. Підповзли хлопці й по скелі, де-не-де виметеній вітрами, спустилися до Сови. Звідси було видно краще, ніж згори, але дна прірви вони все одно не побачили.
Копчем ліг і попросив Сову, щоб той притримав його за ноги. Хоробрий хлопчина вистромив голову над краєм прискалка й раптом схвильовано скрикнув:
— Наші — там!
Знизу теж озвалися вигуки, але не від самого дна. Молоді ловці відгадували:
— Це Пазур!
— Це Мамутик!
— Це Заєць!
— Усі там!
— Вони не попадали аж на дно. Вони живі й лежать у розколині на прискалку, — сказав Копчем своїм друзям, а тоді запитав у тих, які були внизу, що їм потрібно.
— Сокиру! — цілком ясно долинуло звідти.
Хлопці не розпитували, для чого там унизу потрібна сокира, а зразу ж почати прикидати, як її туди спустити. Копчем запропонував свою куртку, зшиту з двох шкур молодих оленів, і всі троє заходилися краяти її на ремені. Шкури були досить м’які, а Сова при поясі мав добрий гострий ніж з держаком із оленячого рогу, тож кінець кінцем хлопцям пощастило зробити довгий ремінь. У одному місці той ремінь ненароком було пошкоджено, тому хлопці перерізали його зовсім і обидва кінці міцно зв’язали.
Сова прив’язав на кінці ременя свою сокиру, а Копчем знову ліг на край прискалка і обережно спустив ту сокиру мисливцям. Мисливці вигуком сповістили, що сокиру дістали. Копчем витяг ремінь нагору й стежив, що робитимуть мисливці далі. Ті почали вирубувати в льоду східці. Ось чому вони не змогли вибратися з того небезпечного місця! Скеля була вкрита льодом!
За хвилину стук припинився. Мамутик щось гукав.
— Кілки просять! — сказав Копчем.
Сова наказав, щоб Копчем не ворушився, а Вивірчак міцно тримав Копчемові ноги. Сам Сова поліз нагору, наламав оберемок березових гілок і почав обережно спускатись додолу. Посковзнешся — і полетиш униз! Гілки заважали йому дивитися, куди ступати. Та все обійшлося гаразд. Сова зв’язав ременем гілки й спустив униз. За мить знову залунали удари сокири.
— Кілки забивають у скелю! — сказав Копчем.
Нещасні ловці працювали відчайдушно, без упину — намагались якнайшвидше вибратись із біди.
— Там ні, туди не вилізете! Краще сюди! — гукнув до них Копчем.
Удари чулися вже зовсім близько. І раптом відчайдушний зойк — сокира полетіла в безодню…
Мороз пройняв усіх.
Порятунок був так близько, і раптом — усьому кінець! Іншої сокири немає, а списи мало що допоможуть!
Молоді мисливці вкрай розгубилися. Невже все втрачено?
А знизу кличуть. Копчем нахиляється над краєм прискалка.
— Ремінь просять!
Хлопець спускає ремінь і дивиться, що буде далі. Мамутик намотує ремінь навколо руки, дереться по льодових східцях і кілках у стрімкій стіні й кричить нагору:
— Тримайте!
Сова з Вивірчаком тримають ремінь і щосили впираються ногами в землю. Від напруження їм аж очі рогом лізуть.
Мамутик наважився на відчайдушний крок. Відштовхнувся від останнього кілка й учепивсь руками за іншу скелю. Однією ногою намацує хоч якусь опору, знаходить її, а другу ногу випростовує в напрямку до скелястого виступу. Чи досягне? Копчем заплющує очі.
Ох, нарешті Мамутик стрибає на виступ і падає на сніг.
Копчем скрикує з радощів і зараз же знову кидає ремінь униз — Вовчий Пазур уже чекає на нього.
Чудово! І Вовчому Пазурові пощастило дістатися скелястого виступу. Він, мов підтятий, падає поруч з Мамутиком.
Тепер треба рятувати Зайця. З-під Зайця випав розхитаний кілок, і ловець ледь-ледь устиг ухопитися закляклими пальцями за потріскану скелю. Заєць висить майже на самому ремені. Коли б ремінь обірвався, коли б його не втримали нагорі, Заєць полетів би в безодню.
Сова обережно підтягує ремінь, а Заєць намацує ногами хоч якусь щілину, щоб зачепитися. Нарешті і йому пощастило видертися на скелястий виступ, де відпочивали друзі.
Мамутик перепочив, устав і поволі поліз нагору. Ловець угледів на скелі широкий водорий і досить легко посувався по голому камінню. Нагорі Сова подав йому руку й витяг на край прірви.
Інші двоє пройшли такий же шлях, що й Мамутик. Усі ловці були такі виснажені, що й на ногах не тримались, а їм треба ще вибратись з прискалка нагору, на рівну землю. Сова з Вивірчаком повели Мамутика, а Копчем підтримував Вовчого Пазура. Заєць намагався лізти сам, але на півдорозі впав у сніг. Поклавши Мамутика в безпечне місце, Сова з Вивірчаком повернулися по Зайця.