Голий хлопчина скрутився калачиком і тихо заплакав.
Жарини багаття світилися в пітьмі. А коли подував нічний вітрець, гарячі вуглики спалахували й іскри долітали майже до сплячого хлопця.
ВТЕЧА
Під ранок похолоднішало.
Копчем присунувся ближче до вогню й знову заснув. Сонце вже сходило над далекими вершинами, коли він прокинувся й став крадькома придивлятися, що діється в таборі. Всі вже повставали, крім малюків. Чоловіки готували м’ясо, білували оленів, потрошили, різали на шматки.
Копчем знав, що тут і сьогодні, й завтра, й позавтра їстимуть і їстимуть, поки не переїдяться так, що не зможуть навіть глянути на м’ясо. Він знає, що після вдалих ловів таке буває завжди. Потім плем’я мандруватиме далі й, можливо, протягом кількох днів нічого не вполює. Тоді всі знову зголодніють. У мисливців завжди так: часом густо, часом пусто.
Хоч Копчем ще й малий, але він добре знає, що таке голод. Ууу! Хлопчина аж здригнувся, пригадавши скруту тієї зими, коли половина племені вимерла. Відтоді плем’я й ослабло. Копчем пригадує, як одного разу він пішов з матір’ю перевіряти пастки, але в пастки нічого не потрапило.
Мало було тоді звірів…
Коли мати з сином повернулися в стійбище, снігові барлоги були порожні. Плем’я кудись подалося.
Вони пішли по слідах, які залишались на снігу, бо знали: плем’я повинно було негайно вирушити в дорогу, якщо розвідники десь помітили оленів або степових коней.
Але надвечір почав падати сніг і замів сліди.
Укрившись хутром, перечекали ніч під кущем у гайку. Другого дня лютувала завірюха. Від голоду зводило шлунок. Копчем, немов заєць, гриз вільхову кору.
Коли завірюха вщухла, Ніана виповзла з гайка, а Копчемові наказала лежати в сніговому барлозі й чекати, поки вона роздобуде м’яса.
Копчем знав, що Ніана не має ніякої зброї або ж знаряддя, щоб уполювати якусь звірину. Але раз мати сказала, що принесе м’яса, то напевно принесе. А поки що Копчем смоктав закляклі пальці.
Ох, як довго чекав він тоді на матір!
— Мамо, ходи вже! Ма-мо, Копчем голод-голод-голод! — жалісно й тоскно волав хлопчина.
Нарешті мати повернулась. Копчем ніби ще й зараз бачить, як важко ступала вона в глибокому снігу. Похитувалась, ледь зводила дух, стогнала, а потім повалилась на сніг.
Копчем скрикнув — і Ніана знову підвелася. Над силу повзла по снігу, аж поки не впала біля сина.
— Мамо, принесла? Принесла? — нетерпляче кричав Копчем.
Ніана підвела голову й зажурено всміхнулася. Копчем ніколи не забуде, як подивилась тоді на нього мати. В її заплаканих очах було щось таке велике, надзвичайне, аж Копчем затремтів.
Ніана простягла закляклу, посинілу руку з прутом. На ньому були нанизані три великі рибини!..
Копчем зрадів і відразу почав їсти, хоч риба була мерзла.
Коли, наївшись, вони пригорнулись одне до одного й трохи зігрілись, Копчем почав розпитувати, як матері пощастило спіймати таку гарну рибу. Мати скупо розповіла, що в опушці свого хутра знайшла сховану вудочку. Вудочка з риб’ячої кістки та кремінний ніж були в матері єдиним знаряддям. Але Ніана ладна була зчепитися навіть з ведмедем! Вона пішла до озера, відгребла сніг і важким каменем пробила кригу. Прив’язала кістяну вудочку до ремінця й так ловила.
— Мамо, але не можна без принади! — недовірливо озвався Копчем, бо сам часто ходив ловити рибу й знав, що на вудочку треба причепити черв’яка або невеличку рибку.
— Так, не можна, Копчеме! — погодилась мати й відгорнула з ноги хутро.
Копчем вражено скрикнув, побачивши на нозі в неї свіжу криваву рану. Звідки та рана? Ага, зрозуміло… Мати, не знаючи, де дістати принаду для вудочки, вирізала шматок собі з ноги…
— Ох, мамо, мамо!..
Вони перебули в гайку протягом кількох днів і живилися рибою, яку ловила мати, а тоді плем’я повернулось назад, і вони знов опинилися серед своїх.
Ох, скрутно було тієї зими!..
Копчем вийшов із задуми, бо мусив відповзти від вогню.
В таборі знову пекли м’ясо й бенкетували.
Ватаг, якого звали Нунук, сам різав м’ясо на шматки. Потім жінки випікали ті шматки на розжареному камені. Мисливець Умінк копав у землі глибоку яму й розкладав у ній вогонь. Тут тушкуватиметься м’ясо, вкрите листям і камінням.
Інший мисливець коптив над вогнищем м’ясо, настромлене на пруття. Копчене м’ясо плем’я забере з собою, коли вирушить у дальші мандри.