Вивірчаковій гусці вже кілька разів загрожувала смерть, і тільки плач хлопчини рятував її від зубів племені. А як Вивірчак піклується про неї! Під час мандрів носить свою гуску в шкіряній торбинці на спині. Одного разу лисиця трохи не вкрала її, та пильний хлопчина вчасно кинув дрючка. Ні, ні, він нікому не віддасть своєї гуски!
Хай Копчем глузує з нього, хай нахваляється, що колись обмастить гуску глиною й спече в приску. Ото, мовляв, буде печеня! В такі хвилини Вивірчак валить Копчема на землю і сидить на ньому доти, поки той не скаже, що все це тільки жарти.
Викупана гуска сушиться на березі. Дзьобом поскубує своє гарне блискуче пір’ячко. Вивірчак подає їй кульбабу, гуска хапає хлопця за палець, а той сміється, мовляв, гуска хоче з’їсти його.
Жінки повернулися до вогнища й стелять навколо нього вбоге шмаття на нічліг.
Ой, коли б наші мисливці вполювали хоч одного оленя! Знову всі наїлися б досхочу.
Гуска біля потоку випростала крила, швидко замахала ними й голосно заґелґотіла.
Дярга з Вовчицею підвішують до дерева колиску з шкур і розмовляють про те, що вже час спекти Вивірчакову гуску.
— Шкода, якщо вона відлетить!
Ніхто в таборі і гадки не має, що поблизу, в гущавині, ховається чужий розвідник. Це статурний юнак з розмальованим жовтою глиною чолом та обличчям. Він припав до землі й уважно стежить за постатями біля вогнища. Юнак зветься Змієм, і хоча він іще молодий, проте вже загартований у багатьох боях. Походить Змій із сильного племені, яке кілька днів тому прогнало слабше Мамутикове плем’я.
Змій заблукав під час розвідки в ці краї й напав на численні сліди людей. Ішов по них, поки не побачив стійбище. Незабаром Змій знав уже усе, що йому треба було знати, й тихо відповз назад до лісу.
Тут він підвівся й клусом помчав крізь рідколісся. Не пробіг Змій навіть стільки, що двічі каменем кинеш, як знову швидко нахиливсь до землі і заліз у зарості. За кілька кроків від нього стояла Ласичка, дівчина Мамутикового племені. Вона тримала в руці сплетений з трави кошик і сторожко оглядалася, бо почула в лісі якийсь тупіт. Змій підповз ближче й зачаровано дивився на дівчину. Цілковита тиша заспокоїла Ласичку, й вона ступала кілька кроків. Змій помітив, що дівчина шкутильгає. Мабуть, щось трапилось у неї з ногою.
І справді, дівчина присіла на повалену сосну, поклала на землю кошик, повний суниць, і почала витягати з ноги скабку.
Якийсь підозрілий шерех знову насторожив її. Немов хтось ступав по глиці. Дівчина оглянулась, прислухалася — десь поблизу вистукував по дереву дятел. Ніщо ані шелеснуло.
Ласичка зойкнула від болю — і скабку було висмикнуто.
Знов щось хруснуло! Та не встигла дівчина схопитися на рівні ноги, як хтось повалив її на землю й запхав їй у рот хутро, що ним Ласичка була пов’язана.
Розвідник чужого племені, молодий Змій, нахилився над нею і погрожував кам’яною сокирою, яку раніше тримав за паском. Погрожував, бо боявся, щоб вона не закричала. Дівчина мусила скоритися.
Юнак витяг хутро в Ласички з рота й копнув її ногою, щоб уставала. Перелякана дівчина підвелася й лише зараз добре придивилася до суворого мисливця. Зведеною вгору сокирою той показував, щоб вона мовчала, інакше він уб’є її. Змій захопив її, став її володарем, і тепер дівчина повинна йти туди, куди він накаже.
Ласичка стояла нерухомо, і тому Змій, схопивши за руку, потяг її за собою. Приголомшена дівчина не опиралася й не наважилася кликати на допомогу. Коли ж трохи згодом Ласичка перестрибувала рівчачок, то відчула, що нападник тримає її не так міцно, як спочатку. Дівчина сіпнулась, вирвалася від Змія й прудко помчала назад, як справжня ласиця. Та в’юнкий Змій швидко наздогнав її і оглушив ударом по голові. Дівчина впала на коліна, а тоді повалилася в мох.
Мисливець зірвав з неї хутро, приніс у ньому води з поблизького потічка й полив на дівчину. Ласичка розплющила очі й з допомогою юнака підвелася. Після цього дівчина вже не чинила опору й рушила слідом за чужинцем.
Була переможена. Тепер вона стане дружиною молодого мисливця, який її викрав.
БІЛЯ ЗОЛОТОГО ПОТОКУ
Діти захопилися цікавою грою в потоці. Будували гать з каміння, а за нею робили рибники й намагалися ловити в них маленьких рибок. Замурзаний Цебик упав через гать у рибник і тепер плаче та бризкається водою. Зозулька втішає його й показує на гарні камінчики в потоці. Діти вигрібають з піску силу блискучих зернят, а між ними й чималі жовті камінці. Камінці гарно сяють, дітлахи незабаром назбирали їх цілу купу. Мерехтливі зернятка виблискують і в камінні, з якого діти будують гать.