Мамутик з рештою ловців поспішав за ними. Кумач та Щербатий Зуб залишилися прикрити відступ і, якщо можна, затримати нападників.
Чуже плем’я з гучними криками захопило узбережжя, де лежало багато забитих оленів, і войовничо стрибало навколо них. Але незабаром нападники кинулись навздогін за Мамутиковим племенем, щоб відігнати його якнайдалі.
Мамутик повів своїх не на Білу скелю — там їх могли оточити, а глибше в гори.
Але й вороги не відступали. Коли захекані ловці перебігали видолинком поміж пісковиковими скелями, жінки закричали, що туди не підуть — там, мовляв, ведмежі барлоги.
Мамутик, спираючись на костур, владно звелів:
— Уперед!
Усі полізли вгору. Іншого виходу не було.
А вороги внизу вже радіють, що наздоганяють утікачів. Утікачі перестрибують, мов кози, з брили на брилу, тягнуть за собою знесиленого Мамутика. Коли обминули ведмежі печери, всі зраділи, — звірі, мабуть, сплять.
Копчем з Вивірчаком повзуть небезпечною стрімкою улоговиною. Вже кілька разів вони скочувались додолу, але знову й знову чіплялися за кам’яні брили. Кілька великих каменюк загуркотіло вниз.
Мамутик вже відпочивав майже на самій вершині й стежив за юнаками, що сміливо спиналися. Ось зрушив іще один камінь, полетів, набираючи швидкість, і розбився внизу. Ловці перелякалися, а Мамутик зрадів.
— Кидайте каміння! Більш каміння! — загукав він на хлопців.
Голос Мамутиків був слабкий, і ватаг показував руками, що треба робити.
Кмітливі хлопчаки миттю взялися кидати каміння. Воно летіло скелястою улоговиною, гуркотіло, мов грім, підстрибувало й розбивалось біля ведмежих барлогів.
Саме тоді, коли вороги почали дертися на схил, в отворі печери показалася ведмежа голова. Чужі ловці заціпеніли від жаху. Ведмідь сердито заревів і виліз з печери. За ним виліз другий, іще могутніший. А тоді ще й ще…
Звірі, розбуджені падаючим камінням, накинулися на перелякане чуже плем’я. У тісній ущелині розпочався страшний бій. Чужі ловці вкрай розгубились. Кількох ловців уже забито, а важкопоранені шукають сховищ. Інші відчайдушно тікають, але велетенські хижаки шалено переслідують їх.
Мамутикове плем’я тим часом сховалось у далеких печерах. Цього дня ніхто не наважився вийти з печер завидна.
Вранці розвідник сповістив, що в ущелині лежать кілька пошматованих чужаків, але навколо — повна тиша.
Мамутик повів своє плем’я назад на Білу скелю. Просувались якомога обережніше.
У таборі не застали нікого. Тільки собачка зустрів їх жалібним виттям. Всі подалися на берег річки, де лежали впольовані олені.
Зозулька з Вовчицею залишились на Білій скелі й вигрібали з приску жаринки. За деякий час у стійбищі вже палахкотів вогонь.
На ловищі коло річки сновигало кілька вовків та гієн. Отже, чуже плем’я, налякане ведмедями, більше не поверталося сюди.
Голодні ловці накинулися на хижаків, прогнали їх і взялися до оленів. Дівчата принесли з Білої скелі головешку й розклали велике врочисте багаття. Жінки загортали в присок великі шматки оленячого м’яса.
Обачливий Мамутик розставив вартових. Але ніщо не порушувало тиші, і плем’я могло спокійно й досхочу наїстися.
Однак бенкет таки було порушено!
Вогнище ще тільки розгорілося, а мисливці доїдали перші шматки м’яса, коли прибігли вартові й злякано загукали:
— Вороги — гуш, гуш, гуш!
Табір переполошився, але Мамутик наказав вартовим, щоб кожен узяв по шматові печеного оленя й поніс назустріч чужакам.
Голодні ворожі ловці, які після страшного бою у ведмежій ущелині забігли хто куди, вийшли тепер із сховищ. Спочатку вони вагались, а тоді прийняли дарунки і жадібно почали їсти. Згодом підійшли ближче до стійбища Мамутикового племені. Мамутик звелів розкласти трохи віддалік нове вогнище, й сам притягнув до нього двох оленів.
Чужі ловці спершу вагалися, але потім посідали навколо нового багаття. Мамутикове плем’я не звертало на них уваги. Гості зрозуміли, що їх не проженуть, швидко випотрошили оленів і почали пекти м’ясо.
Обидва племені, які нещодавно ворогували не на життя, а на смерть, тепер дружньо й мирно бенкетували в затишній долині.
День і ніч палали веселі вогні, а їжі вистачало на всіх.
Одного ранку чужаки зникли, й ніхто не міг сказати куди. Мамутикове плем’я залишилося під Білою скелею само.
ЗНОВУ ГОЛОД
Плем’я перезимувало на Білій скелі. Якось воно спробувало знайти нові ловища там, де Влтава вливається до Лаби, але могутнє полабське плем’я прогнало його назад.