Коротка стрижка, щоб довге волосся не заважало у боротьбі, повне обличчя, густі брови і тугі губи, в очах веселі бісики… Він, Аркадій Апостолов — Апостол. На фотокартках він має вигляд дужчого і мужнішого за Біронського, м’язи рук і плечей добре розвинуті, молоді груди бугристі. Міцний горішок. Напевне, стрибав через приступки, але дихає легко. В його очах з’явилося німе запитання: хто ви? Привітався.
— А це до тебе, Аркашо, — сказала мати і докірливо: — Я ж тебе просила — не бий у відро. Дядько Кирило дратується і вичитує нам за погане виховання. Ну, як до стіни!
Вона забрала в сина відро.
— Пробач, мамо, забув, — знітився Аркадій.
— А ми не з ДЮСШа, — зненацька повідомив Денис, щоб далі не вводити в оману сина і матір. — Я слідчий прокуратури Бухов, а це — капітан Тополюк з карного розшуку.
Не встиг закінчити Денис, як відро бухнуло на підлогу, — впустила вражена Антоніна Павлівна, і Євген подумав, що тепер не скуштують вони пирогів. Вона злякано дивилась на сина. Аркадій відвернувся — втупився у жовтий вимикач. Мати безгучно ворушила губами — хотіла щось сказати, проте не могла вимовити й слова.
— Ну, чого ти? Чого? — жалісливо, заспокійливо сказав Аркадій. — Я ж нічого… Ти ж знаєш…
— Але ж… Хіба ви до мене?.. До чоловіка?.. — звернулася до прибулих Антоніна Павлівна.
— І до вас, — кивнув Бухов. — Нам треба поговорити з вашим сином.
— Про що?
— Він дружить з Віталієм Шейченком.
— Віталій?! — мати прихилилася до одвірка кухонних дверей, лапнула себе за лоба й залишила на ньому білі смужки муки. — Віталій добрий хлопчик, вихований… Аркашо, що сталося?
Аркадій знизав плечима, мовляв, а мені звідки відомо. Євген бачив, що вони так і будуть стояти в коридорі — приголомшеній господині вже не до ввічливості, і красномовно повторив:
— Нам треба поговорити з Аркадієм.
— Ох, вибачте, — спохопилась Антоніна Павлівна. — Веди, Аркашо, товаришів до кімнати, веди, — і запобігливо запитала: — А мені можна чи?..
— Можна, — дозволив Бухов. — Це ж ваш син.
Квартира в Апостолових двокімнатна. Увійшли до вітальні, ступили на зозулястий палас. Шафа, диван-ліжко, телевізор «Весна», килим, проста люстра, у серванті посуд, на полиці книжки — технічна література. Сіли на стільці довкола стола, а мати з сином на дивані. І тут Євген помітив між шафою і сервантом невеликий чорний ящик, схожий на футляр для баяна. Що то могло бути?.. А, портативна друкарська машинка. Напевне, «Москва».
— Ти з Віталієм ішов додому після уроків? — звернувся до Аркадія слідчий.
— Ні, сам, — без сорочки, в самій майці, він почувався перед ними ніяково. — Віталій пішов раніше.
— Аркашо, одягнись, — здогадалася запропонувати йому мати.
Аркадій схопився і шмигонув у кімнату. Звичайно, міркував Євген, та кімната менша за цю й затишніша — не прохідна, ніхто не заважає синові — всі умови для успішного навчання. І в Бірона — Ігоря, своя кімната. А мабуть, колись батьки жили по гуртожитках, потім, одружившись, купчились у одній, найманій кімнатці, зате тепер виділили синові окрему. І так більшість, щоб діти не знали скрути, а насправді — відокремлювали дітей від себе, сіяли перше зерно оманливої власної значимості, яке поволі проросте втратами у вихованні. Безмежна і сліпа батьківська любов…
Повернувся Аркадій — одягнув коричневу спортивну олімпійку на довгій блискавці. Сів біля матері. Напевне, недарма загаявся в кімнаті: вгамовував хвилювання і гарячково готувався до відповідей. Ні на кого не дивився, втупився в палас — розглядав його з удаваною цікавістю. Дитяче поводження.
— Значить, йшов додому без Ігоря і Віталія, — продовжив Бухов почату розмову. — А далі?
— А що далі? — знизав плечима Аркадій. — Пообідав і сів за уроки, слухав музику.
— І все? — недовірливо запитав Денис. — І ти не знаєш, куди пішов Шейченко і навіщо він віддав свій «дипломат» Ігорю?
Слідчий навмисне згадав про «дипломат». Хай Апостолов не думає, що їм нічого не відомо. І Аркадій сіпнувся — підвів голову й ошелешено зиркнув на Бухова. Мати поклала руку на синове плече, стисла його, мовби закликаючи до відвертості.
— Свій «дипломат»… — пробелькотав Аркадій. — Я… я не бачив, коли він віддавав.
— Поруч стояв і не бачив? — глузливо звів брови Денис. — І не помітив «дипломата» в Ігоря, коли разом йшли додому?
— Аркашо, що ти кажеш? — змученим голосом, благально втрутилась у розмову мати. — Ти ж не сліпий. Кажи правду. Мені соромно слухати, як ти… Що зробив твій Шейченко? Що? — силкувалась повернути до себе сина, однак він ворухнув плечем — і її рука безсило впала на диван.