Аркадій неохоче відчинив «дипломат». Слідчий не помилився: на внутрішньому боці кришки — знак R, пронизаний ламаною блискавкою. Отже, Аркадій не виняток серед трійці. А Морохова, класний керівник, запевняла — малюють не вони.
— Твоя творчість? — Бухов показав на знак.
— Шейха, Віталія, — спокійно, наче завчено, відповів Аркадій.
— І що він означає?
— Нічого. Намалював, і все, на пам’ять.
— Ви подивіться його щоденник. Аркашо, покажи, — Антоніна Павлівна не звернула ніякої уваги на знак.
— Щоденник, щоденник… — скривився Аркадій. — Кому він потрібен?! Це тобі, батькові…
— Може, ти згадаєш, у якій сорочці сьогодні був Віталій?
— У білій.
— І ніде не замащена?
— Ні, чиста. Віталій через день міняв сорочки. Сам прав і міняв.
— А де він узяв магнітофон? — запитав ніби між іншим Тополюк.
— Бірон… Ігор подарував йому на день народження, — звично, нічого не підозрюючи, сказав Аркадій.
— Але ж хіба Ігор мав два маги? — заперечив Євген. — Лише три роки тому йому купили того, що вдома. То де взяв?
— Не знаю! Я нічого не знаю! — несподівано істерично верескнув Аркадій, кинув «дипломат» на тахту і повз них метнувся до вітальні, впав на диван, відвернувся. — І чого до мене прискіпуєтесь?! Чого?!. — забив у відчаї кулаками по бильцю.
— Заспокойся, Аркашо, заспокойся, — кинулась до нього мати, погладила по голові, тоді повернулася до Бухова з Тополюком. — А й справді — чого? Питаєте, питаєте, а що трапилося, не кажете. Ми добре виховали свого сина, і я впевнена — він порядний хлопчик. Ідіть до Шейченка і цікавтесь у нього магнітофоном, сорочкою, коштовностями і кривим! Ідіть!
Ну ось, дочекались: їх випроваджують з квартири. Втім, до таких поворотів їм не звикати, і все ж неприємно. Природна реакція матері: вона захищає свою дитину. Бухов зупинився поруч з диваном. Євген здогадувався, що зробить слідчий. З кухні линули пахощі печеного тіста і тягло димком. Мабуть, підгорали пиріжки. Але Антоніна Павлівна не помічала — гладила сина по голові.
— У Шейченка Віталія вже нічого не спитаєш, — сумно мовив Денис. — Він розбився на смерть. Сьогодні після уроків.
Рука Антоніни Павлівни мимоволі стислась у кулак — вп’ялась у волосся сина. Сповненими жаху очима мати дивилася на слідчого і капітана. Аркадій скривився від болю, зіщулився, наче чекав биття…
Надворі посутеніло, але вуличні ліхтарі ще не горіли. Подекуди світилися вікна у будинках, на проспекті мигтіли підфарниками і стоп-сигналами машини. Місто здавалося затемненим, поринутим у синій морок, чомусь тривожним, як у кінофільмах про війну.
Євген уявляв, що діялося в квартирі Апостолових після їхнього візиту: Антоніна Павлівна, вражена звісткою про смерть Шейченка, присікалась до Аркадія, чого приходила міліція, за яких обставин загинув Віталій… Звичайно, Аркадій затято відповідатиме — «нічого не знаю». Одначе у матері з’явилась підозра в його нещирості. Підозра міцніла й у них, оскільки друзі Віталія не були відверті.
— Заскочимо до мене, підіб’ємо підсумки, — сказав Бухов.
— Давай, — неохоче погодився Тополюк.
Вони піднялися на третій поверх, нікого не зустрівши ні на сходах, ні в коридорі. Звідкілясь долинало приглушене клацання друкарської машинки.
— Так… — Бухов видобув з кишені записника. — То що ми маємо?
— Загалом негусто, — озвався Євген. — Бірон і Апостол ніби граються з нами в піжмурки.
— Граються, — погодився слідчий. — У мене склалося враження, що вони знали, куди пішов Шейх після уроків.
— А я навіть упевнений в цьому.
— Чому ж не призналися? — Денис потягнувся до сифона, наточив у склянку води, випив. — Ти не хочеш?
— Ні. А не призналися… Напевне, бачили падіння Віталія, — припустив Євген. — І не бажають бути свідками.
— Вірогідно. Щоб не закинули їм, чому не втримали, не застерегли, — розмірковував Бухов. — Значить, сприяли… Звинувачення не з приємних для друзів, якими вважаються.
— А думка їхніх батьків? Врешті, матері Шейха? А ще є клас, товариші по спортсекції, — нагадав Євген Денисові.
— Так, осуду вони можуть боятися. І випускні екзамени на носі, — слідчий зиркнув на телефон, мабуть, чекав, що він от-от задзвонить. — Мене турбує Кривий. Дуже турбує.
— Факт: він, виявилося, не Віталієве марення.
— І зваж: якогось кривого бачила сусідка Римми Полякової поблизу будинку, звідкіля випав Шейченко, і світлоока жінка, бачила мати Апостолова напроти школи, де вчиться трійця, і неподалік їхніх будинків — у дубовому гаю. Випадковість чи?.. — Денис втупився у Тополюка стомленими очима.