Відбитки пальців Євгена не здивували. А от гума… Він пам’ятав: ні на бетонному дашку, ні в під’їзді гуми, об яку міг би замаститися Віталій, не було. І його сорочка, за показаннями Ігоря і Аркадія, була чистою. Звідки ж узялася гумова смуга? Невже забруднився по дорозі від рогу будинку і до під’їзду Полякової? Відпадало. Але ж іще напроти чорної смуги на його тілі садно. Гума…
— Там ніде нема гуми, — замислено сказав Тополюк.
— Нема, — підтвердив Денис. — Я думаю, чи варто нам збирати вчителів? В школі всі мов засліплені спортивними успіхами і гарною поведінкою трійці.
— В кожній школі є свої герої. І часто вчителі заплющують очі на їхні витівки, ставляться до них поблажливо.
Слідчий згідливо кивнув. Вони перетнули вулицю й опинилися поблизу кіоска «Союздруку».
— Давай посидимо, — запропонував Бухов. — Вдале місце для спостереження.
Слідчий мав на увазі Кривого, якого тут бачила мати Апостолова.
— Ти звернув увагу: на партах трійці стерті знаки, — сказав слідчий. — Часом не Морохова примусила?
— А хто примусив у під’їздах? І, мабуть, терли ацетоном, інакше фломастерне чорнило з парт не змити. Ні, чогось сполохалися Бірон і Апостол.
— Напевно, є чого. Ти не здогадався про значення слів у записнику Шейха? — і, не чекаючи відповіді, Денис продовжив: — Усі — прізвиська вчителів, їхні домашні адреси і телефони.
— Навіщо вони йому?
— Для вітань із святами і днями народження, — іронічно сказав Денис.
— Але ж прізвиська… — Євген стенув плечима, нічого не тямлячи.
Вони кілька хвилин дивилися на учнів: йшли юрбою до Шейченко, про щось між собою гомоніли. Он Славко Нечай поруч з Риммою. Євген подумав, що поява однокласників у квартирі тільки додасть відчаю і горя матері Віталія, бо ж всі товариші її сина живі, здорові… А напевно він і Бухов припустилися помилки, ведучи розмову відразу з цілим класом, де ще й сиділи друзі Шейха. Може, це декого стримувало.
— Доведеться, Євгене, зустрічатися з ними поодинці, — сказав слідчий.
— А як з учителями?
— Вчителі — люди дорослі, повинні самі виявити бажання.
— А чи не варто сказати їм про золотий імперіал і гроші, поділитися своїми домислами? Тоді зрозуміють серйозність справи, — зауважив Тополюк.
— Мені здається, рано… Не хочеться розголосу. Хай вже після похорону, — заперечив Бухов. — А чутки… Кожна подія обростає ними. Тепер на часі дати орієнтировку на Кривого. Деякі прикмети його маємо: високий, чорнявий, із сірим ціпком, кульгає на праву ногу. Відчуваю, не випадково він з’являвся на шляху Шейченка.
— Ти зробив, Денисе, висновок? Адже учні і вчителі не знають, з якого будинку випав Шейяенко.
— Авжеж, Бірон і Апостол не розповіли. Чогось бояться.
— Славко Нечай і Римма теж мовчать.
— Ну чому Римма — ясно, а Славкові, видно, дівчина подобається, і вона до нього прихильна. Сьогодні я дещо взнав про рідних Апостола, — Денис відкинувся на бильце лавки, підставив лице сонцю й примружився. — Його батько, Петро Савелійович, працює конструктором на машинобудівному заводі, кращий раціоналізатор міста, з ранку до вечора в цехах, засиджується в технічній бібліотеці, словом, генератор ідей, має кілька винаходів. Мати, Антоніна Павлівна, технолог, завантажена громадськими дорученнями: в жіночій раді підприємства, культорганізатор у своєму бюро, позаштатний інспектор торгівлі. Про Апостолових на заводі всі гарної думки.
— Зайняті люди, — іронічно зауважив Тополюк. — А син цілими днями без нагляду.
Перед ними спинилася молода жінка, зодягнута в сіру сукню. Попелясте волосся — коротко підстрижене й зачесане назад — відкривало високий чистий лоб. У руці жінка тримала брунатну пласку сумку на блискавці, схожу на портфель.
— Товаришу Бухов, — несподівано звернулася жінка до слідчого. — Я вам хочу…
Денис випростався й уважно подивився на неї.
— Я вас слухаю… — на мить затнувся. — Здається, Зоя Пилипівна… Красуцька, викладач хімії?
— Точно, — мляво всміхнулась Красуцька. — З вашого дозволу…
— Прошу… — слідчий посунувся, даючи їй місце.
Вчителька сіла на лаву, поклала на коліна сумку. Мовчала, наче збиралася на думці чи переборювала свою нерішучість.
— Я вчора дізналася про сьогоднішню зустріч з учнями, — несміливо почала. — Відтоді не маю спокою, вагаюся… Може, я помиляюсь і видамся вам смішною, несерйозною, хворобливо підозріливою… — вона замовкла і почервоніла.