— А чорнявий з ціпком? — запитав Тополюк.
— Чорнявий, тільки «дипломатник» виткнувся у вікні, відразу подибав до під’їзду. Ви знаєте, мені чомусь здалося… якесь недобре передчуття. Тут і дівчина в окулярах зайшла у під’їзд. Бачу, відчайдух злякано озирнувся в коридор. А там… Чорнявий на майданчику. Дивлюсь, Кривий щось сказав — заворушились губи, і штовхнув його палицею…
— А далі, Михайле?
— Друзі, коли він упав, дали дьору. Чорнявий за кілька хвилин спокійно вийшов з під’їзду, завернув за ріг будинку і зник.
— А ви?.. Чому ж ви?!. — з осудом запитав Тополюк.
— Я ще погано ходжу, — знічено відповів Чикирда. — Доплентався до сусідів — нікого, мати на роботі. Коли б не ноги, я б його наздогнав.
Євген зніяковів. Вражений розповіддю, він зовсім забув про його каліцтво.
— Пробачте, Михайле. А що з вами сталося?
— Кесонка[3]. Я у морфлоті служив водолазом. Підіймали баржу з боєприпасами, яка затонула під час війни, та напарник… Одне слово, трапилося з ним нещастя, я кинувся виручати і… — Чикирда махнув рукою.
Хм, водолаз. Мужній хлопець. Тополюк з повагою і водночас із жалем подивився на нього.
— А що кажуть лікарі?
— З часом буду ходити нормально. Я спочатку взагалі не підводився і не розмовляв, — Михайло поклав бригантину і глянув на Євгена допитливими синіми очима, у них ні скорботи, ні розпачу.
Чикирда охоче виконав прохання Тополюка — власноруч написати свідчення. Почерк у нього твердий, рівний і чіткий.
Отак несподівано знайшовся дуже важливий свідок. Євген подякував Михайлові і попрощався з ним.
На годиннику — 20.05. Напевне, Бухов досі на роботі.
Цієї ночі Тополюка розбудив черговий по гуртожитку о 5.45.
Квапливо одягався і розмірковував, що трапилось. Капітан вибіг на ганок. Біля під’їзду стояв їхній «га-зик». За кермом сидів сержант Петро Черняк, заспаний, з рудою щетиною на щоках. Видно, не мав і хвильки поголитися. Євген плюхнувся на переднє сидіння, й відразу «газик» рушив.
— Що там? Де?
— В дубовому гаю на проспекті Миру знайшли мертвого хлопця, — відповів Петро і провів долонею по обличчю, ніби умивався, вибачливо додав: — Пізно ліг, готуюся до сесії.
(Він заочно навчався на юридичному факультеті Харківського університету).
Звістка розбурхала Євгена й прогнала рештки сну. В голові зароїлася безліч запитань…
— І який з себе хлопець?
— Я його не бачив, бо сидів у машині коло рації, — невдоволено відповів Петро. Сержантові завжди кортіло побувати на місці події, але нечасто випадала така нагода.
«Газик» мчав безлюдним о цій порі проспектом Леніна.
Тополюк поринув у роздуми, проте ненадовго: за кільканадцять хвилин вони повернули на подвір’я, оточене трьома будинками. Євгенові будинки знайомі — тут жили Біронський, Апостолов і Шейченко. Стояв «уазик», в якому виїздила оперативна група на вбивства, і зелений «Москвич» Бухова. Черняк припаркувався коло них. На подвір’ї кілька чоловік робили ранкову гімнастику, а за трансформаторною будкою товклися мешканці з бідончиками — брали молоко.
— Де наші? — звернувся капітан до сержанта.
— Там, — Петро махнув рукою у напрямку гаю. — Ідіть цією стежкою. Вона виведе.
На стежці Тополюк зустрівся з літньою жінкою в синьому спортивному костюмі, йшла повільно, наче сновида, нічого не бачачи, — очі порожні, мов заморожені.
Невдовзі ліворуч показався розлогий і плаский горб, а з-за нього видно було голови людей. Свої: слідчий прокуратури Бухов, начальник відділення міліції полковник Польовий, прокурор Носаківський, кінолог Власен-ко, експерти… Тополюкового начальника відділення майора Ковбича не було — у відпустці. Значить, біля горба… Сліпучо й безгучно, ніби далекі вибухи, перебігали фотоспалахи, чулося сухе клацання апаратів.
Не розмовляли, чути було лиш короткі накази. Тополюк кивнув товаришам — привітався і спинився коло Бухова. Розшуковий пес Факел крутнув хвостом — упізнав його. Власенко витирав обличчя великою хустинкою. Отже… Не зволікай, Євгене, поглянь на труп…
Він лежав за два кроки від жовтої брили черепашнику, на правому боці, спиною до Євгена, з трохи підігнутими ногами в кедах, лівою рукою прикриваючи коротко стрижену русяву голову. Сині, майже нові джинси, сорочка з коричневими смугами. І одяг, і фігура здалися Євгенові знайомими. У нього поволі стискалося серце…
3
Кесонна хвороба (кесонка) — декомпресійна хвороба, що виникає після кесонних і водолазних робіт при порушенні правил декомпресії — поступового переходу від високого до нормального атмосферного тиску.