5 жовтня Ура! Ми вдома! Відбули каторгу! Привезли з радгоспу смердючі грамоти за ударну працю. І сьогодні після тренування був рейд за манекенами[4]. На вулиці Гонти один трапився. Спробував на ньому кидок убік з викручуванням ліктьового суглоба. Вдалося: манекен дуже кричав. АПОСТОЛ».
Тополюк з обуренням прочитав «повідомлення» Бірона про дзвінки до Красуцької, про написання Апостолом анонімок Броварній, про якісь скальпи та інші бридкі вчинки. Тепер він зрозумів, чого боялись Ігор і Аркадій: викриття їхніх «рейдів». Так вони позбувалися почуттів жалості, страху і любові. Не зошит, а справжні зізнання, власноруч написані. Розшукати потерпілих неважко. Ось тобі свідки і незаперечні докази. Справді вирок.
— А що за скальпи, Денисе? Вони гралися в індійців?
— Еге, своєрідні трофеї, — Бухов дістав з-під стола целофановий пакет з хутром. — Тут шапки їхніх «манекенів». Щоразу підбирали на «полі бою». І додумались!..
— Ти звернув увагу, на яких вулицях вони «тренувались»? — запитав Денис.
— Звернув: у різних кутках міста і жодного разу в своєму районі. — Євгенові було тоскно і гнітюче на душі. — Що скажуть директорка, вчителі, батьки, коли дізнаються?
— Спочатку не повірять, а потім вжахнуться й почнуть шукати винних. До речі, експертиза встановила: почерки в зошиті Шейченка, Біронського і Апостолова, — слідчому теж, мабуть, кепсько на душі, бо важка похмурість не сходила з його обличчя. Сховав пакет під стіл.
— Хто ж у трійці верховодив? Хто вигадав оте все? — мовив Євген, ні до кого не звертаючись, і звівся, підійшов до вікна.
Надворі ще й не бралося на вечір, хоча на годиннику 18.00. Яскраво світило сонце, у верховітті каштанів туркотіли свою вічну любовну пісню голуби. Барвисто по-літньому одягнуті перехожі поверталися з роботи, несли в авоськах пляшки з молоком і хліб, молоду цибулю і редьку, довгі парникові огірки, схожі на зелені яничарські ятагани. А лише два тижні тому після гуляння в кафе «Дружба» на вулиці Могильчака троє дзюдоїстів перестріли самотню людину… То був їхній останній «рейд»…
— Апостол усе звалить на Шейха або Бірона. Це точно, — спроквола сказав Денис. — Мертві не заперечать.
— Так, іншого виходу в нього нема, — і несподівано Євгенові спало на думку: — Слухай, Денисе, а часом серед потерпілих від прийомів…
Бухов уперше за час розмови скупо посміхнувся. Напевно, він теж дійшов такого висновку, тільки раніше, і тепер порадів кмітливості оперуповноваженого.
— Не поспішай. Про потерпілих потім, — перебив його Денис. — Ти забув про аркуш.
Достеменно забув. Бухов дістав його зі справи й подав Тополюку. Звичайний, з учнівського зошита. На ньому синьою пастою розгонисто написано:
«5–37–28, Ковальов, Будьонного, 17, кв. 4, аеропорт, 8.45.
2–91–44, Наконечний, Пирогова, 203, кв. 56, з/вокзал, 9.27.
5–18–60, Степаненко, Толстого, 10, кв. 38, аеропорт, 10.10.
4–06–55, Троскот, Південна, 25, кв. 13, Балабанівка.
3–77–83, Поляхівський, Щорса, 4, кв. 10, з/вокзал, 11.30.
4–26–29, Новосад, Леніна, 31, кв. 22, а/вокзал, 13.00.
2–81–07, Гриник, Бучми, 14, кв. 33, тубдиспансер».
— Ребус? — іронічно запитав слідчий. — Що він говорить?
— Номери телефонів, прізвища, адреси, наче місця роботи і години… — розмірковуючи, відповів Євген. — Однак години… мов графіки руху транспорту.
— Еге, мов графіки. А телефони — квартирні зазначених громадян і адреси точні. Я перевіряв до твого приходу. Зауваж, Балабанівка і тубдиспансер у приміській зоні.
— Комусь із них дзвонив?
— Першим двом. Ніхто не відповів.
— Дивний список, — Євген вдивлявся в аркуш, намагаючись розгадати його таємницю.
— Тепер дзвони ти. Може, ти щасливий. Починай з першого.
Тополюк присунув до себе апарат, набрав 5–37–28. Озвалася жінка. Привітався з нею і підморгнув Бухову.
— Скажіть, товариш Ковальов удома? — запитав її.
— Юрій Іванович поїхав на курорт.
— Коли поїхав?
— Сьогодні. А хто його питає? Що йому передати?
Євген поклав трубку. Хай жінка вибачає його нечемність. Наконечний поїхав до Києва у відрядження, Степаненко у Москву на семінар. Капітан ніяк не міг добрати, кому і для чого був потрібний такий список. Слідчий теж сушив голову. Залишилося чотири адреси.
— Продовжуй, Євгене, і більше запитань, — порадив Денис. — А раптом щось проясниться.
Неохоче, ні на що не сподіваючись, Тополюк набрав номер 4–06–55. Відповів молодий жіночий голос.