…Зараз пригадую, що розповідала Ксеня Андріївна, і думаю: це ж тема… Тема для оповідання.
«Варю! Хороша, мила Варю!
Що ти сохнеш за ним? Що побиваєшся? А знаєш, що він сказав про тебе? «Потрібна вона мені, як п’яте колесо до воза». Та хіба сама не бачиш: він тільки дурить тебе, а сам сьогодні з одною, завтра з другою. І в Ленінграді в нього є. Ти знаєш: Алла. Вона приїздила відпочивати на літо в його село. Там вони й познайомились. Тепер листуються. Плюнь на нього, мила Варю. Не тільки світу, що в вікні. Та і який то світ побачиш з ним? Завжди тягатиметься за спідницями, а ти лише вроду свою зсушиш та долю загубиш. Твій друг».
Такого анонімного листа одержала Варя перед поїздкою до Кривого Рога. Настрій у неї кепський.
Втішав її, як міг. Казав, що це хтось навмисне намагається посварити її з Віталієм. Пригадую, що навесні виникла така ідея в хлопців: пожартувати. Хто ж був Ще при тій розмові? Ага, Бабашкін, Гальопа, я і Цап-Цапенко… Бабашкін розповів пригоду з анонімкою: від імені якоїсь студентки хлопці написали молодому викладачеві листа. Викладач повірив і… одружився на тій студентці. «Давайте й ми так… Щось у нас весілля ще не було…»
Ця витівка дуже тішила Гальопу.
Невже він?
…Увечері довго гуляв з Олею. Бурхав у верховітті дерев вітер, шумів таємниче листом… Живі імпульси перебігали з крони на крону, наче якась невидима істота стежила за нами, хотіла знати, як ми поводитимемось, про що говоритимемо.
Оля розповідала про своє шкільне кохання — наївне, як і в кожного, скороминуще, але пам’ятне. її хлопець — капловухий і кирпатий — написав цілий альбом ліричних пісень, розмалював його, а той альбом потрапив до вчительки. Скандал був на всю школу!
Цікаво: чи пам’ятатиме коли-небудь Оля оцей вечір, листяний шелест, мою несміливість?.. Чи потрібен був я їй, коли вона розповідала про себе, чи вона просто хотіла вибалакатись? А я чи хтось інший був би на моєму місці — то несуттєво?..
Довго не спав.
А вранці Ксеня Андріївна:
— Облиш про них думати, Юрію. Хай їм грець!
— Кому?
— Дівчатам.
— Звідки ви дізналися, що я про них думаю?
— Хто не був молодий, той не був дурний. А в мене вже коси побіліли.
Радила вона мені, я — Варі. Та одне діло — радити, й зовсім інше — самому опинитися в біді кохання.
День збіг у метушливих турботах, хоча майже нічого суттєвого, крім звіту про практику, не зробив. Отже, я мав повне право повторити слова древніх «Amici, diem, perdidi» — друзі, я втратив день.
Відбулась редакційна «летучка». Хвалили мої репортажі «У степу під Очаковом» і «Там, де три тополі». Останній я написав після поїздки з Олею. І від нього, як сказав оглядач, віяло закоханістю автора в описаних людей. А я подумав: не так у людей, як в Олю.
Завтра ми прощаємося з Південнолиманськом.
Сиджу в парку, чекаю Олю.
За Інгулом сідає сонце. Рожевіє, ніби розмите аквареллю, небо, золотяться краї купчастих хмар. Гасають ластівки. Повітря темніє, наче олово.
Сутеніє…
КОНСПЕКТ ЧЕТВЕРТИЙ
Я вдома, у Засупоївці. До села під’їжджав гарбою. Ішов пішки від станції, а в полі зустрів колгоспного фуражира, що віз на ферму сіно.
— Студент? — почав він розмову, наче не знав, де я вчуся. У селі ж кожен — як на долоні.
— Студент, — кажу.
— І ким же ти станеш, студент, коли вивчишся?
— Газетярем.
— Себто як: газети розноситимеш? Навіщо ж учитись? Лазар Берковець он зовсім дурний, а розносить. Там великого ума не треба. Аби не пив, щоб не розгубив у дорозі.
Фуражир засміявся.
— Лазар — листоноша, а не газетяр. Я вчуся не для того…
— А для чого?
— Щоб робити газети, писати в них…
— Ну, роби, роби. Буде що курити, бо з папером тепер сутужно. Да, а ти знаєш, яка різниця між районною і обласною газетами, студент?
— То — районна, а то обласна…
— От і не знаєш, — зрадів фуражир, що загнав мене на слизьке. — Та рветься вздовж, а та — впоперек… Хи-хи…
«Тепер усі грамотні, всі газети читають», — сказав би на моєму місці Грицько Розбишака. Я ж мовчав, не звертаючи особливої уваги на глузливий тон фуражира. Я думав про домівку…
Ось і знайомий поворот, село! Рідна вулиця, рідна хата.
Мати вибігла назустріч:
— Ой, сину, який ти худий!..
Домівка. Як добре, що ти є. І як хороше хоч зрідка навідуватись до тебе.
«Привіт тобі з Засупоївки. Не була ніколи в Засупоївці? Тоді ти не знаєш, що це таке! Це тобі не Сви-нівка — Варя казала, що є таке село біля її Рутнівки — і навіть не… Ні, про твоє рідне гніздо нічого лихого не казатиму, бо теж не бував у ньому, і ще, чого доброго, ображу твій місцевий патріотизм.