«…З Києва відправлено такі транспорти літератури: в Катеринополь — пуд 10 фунтів, у Харків — пуд 3 фунти, в Полтаву — 17 фунтів…»
Вибух тим сильніший, що зірвав бомбу Грицько Розбишака — це він написав рецензію.
Тепер ми жартома теж міряємо рекомендовану літературу… пудами.
КОНСПЕКТ ШОСТИЙ
Чергові комсомольські збори були з дещо незвичним порядком денним: «Ти і честь факультету».
Почалися вони в’яло, із загальників Сашка Гальопи про те, що нам випала честь жити в прекрасний час — його поет назвав ще неповторним, і що за щастя жити такий час боролися наші діди та батьки…
Далі він розповів про те піклування, яке проявляє до студентів держава, викладачі і… зокрема заступник декана Овсій Овсійович Нудненький.
— Але в нас є окремі товариші, котрим, вибачте на слові, плювати на те, що на кожного з нас держава витрачає п’ять тисяч — ви тільки подумайте: п’ять тисяч! — карбованців, аби дати вищу освіту. Вони ганьблять честь факультету…
— Конкретніше можна? — почулось з рядів.
— Можна й конкретніше. Я мав на прикметі Грицька Гончаренка…
— Себто Розбишаку?..
— А що він зробив? — зашуміли в аудиторії.
— Та відомо ж що: покритикував у рецензії Овсія Овсійовича! — кинув скептично Охмарбай.
І тут схопився з місця Нудненький, бо почув цю фразу, хоча Микола промовив її півголосом.
— Ні, товаришу Охмарбай, не в мені справа, не в мені!.. Справа стоїть глибше. Це, безумовно, не простий випадок. Це — антифакультетська, я сказав би, антигромадська акція!..
Досі в аудиторії панувала анархія. Аргат балакав з Цапом-Цапенком, Белла Багрич, забарикадувавшись книжками, читала Мопассана, клеїв дурника Мусік, Михась Бриль і Вілен Кобзар грали в кишенькові шахи. Кожен розважався, чим міг. Та ось слова про «антигромадську акцію» долетіли до студентства, торкнулись його свідомості. І зробилося враз тихіше. Очевидно, збори передбачались не звичайні.
Навколо трибуни, наче молодий півник біля старої курки, бігав Овсій Овсійович.
— Це антигромадська акція, товариші. Так, так!.. Річ не в мені. Річ у тому, що товариш Гончаренко відірвався від колективу, у нього нема нічого святого в душі: він піднімає руку на святиню нашу, на альма матер!
Нудненький вихопив з кишені папірця, короткозоро тицьнув собі під носа:
— А чим він займається на лекціях? Ця записка випадково потрапила до товариша Гальопи! І він правильно, товариші, зробив, що не промовчав, передав її у де-Кант…
— Що ж там написано? — зацікавилися в аудиторії.
— «По мосту, що з’єднує містечко Атаки з Могилевом-Подільським, бігла розкуйовджена циганка, лементуючи щось молдавською мовою, мабуть, шукала порятунку на високому березі благодатної Вінниччини. За циганкою гнався розхристаний циган, кидаючи їй навздогін, наче каміння, добірні російські неологізми. А внизу гомоніла, пінилася водами українська ріка Дністер, немов наспівувала голосні пісні…»
У залі гойднулася весела хвиля.
— Та в революцію таких до стіни ставили! — схопився Гальопа.
В аудиторії знявся гамір.
— Що це, самосуд?
— Ви ображаєте студента!
— А він хіба не образив викладача?
— Слово Гончаренку!.. Хай пояснить!..
Нудненький виждав, поки шум трохи стих. Потім сказав кілька фраз про напружену, гостру ідеологічну боротьбу, яка точиться в світі між двома системами, про сучасне міжнародне становище і перейшов до конкретних своїх тез:
— І ось у розпалі цієї боротьби я хочу запитати вас словами Горького: «З ким ви, майстри культури?» З ким ви, товаришу Гончаренко, хочете йти пліч-о-пліч? І чому ви взяли псевдонім Розбишака? Може, поясните?..
— Ну, не буду ж брати я псевдонім — Нудненький…
У залі знову засміялися.
Нудненький зблід. Гальопа стиснув кулаки. І так гнівно подивився, що мені подумалося: коли б його воля та сила, він би цієї миті знищив, зітер Гончаренка в порошок.
Нарешті на трибуну вийшов Гончаренко. Блідий, схвильований. Говорилося йому важко.
— Мене зараз звинувачують в таких гріхах, що єдиною відрадою є думка: добре, що я живу саме в цей час, про який сказав у доповіді Гальопа, що зараз не роки панування культу…
— А що ти знаєш про ті роки? — не витримав Гальопа.
— Я знаю не тільки про ті роки… Я знаю ще й таке Перед війною один, дуже схожий на тебе, Гальопо. районний оратор часто виступав на зборах, нарадах, мітингах, бив себе в груди та кричав, як ти кричиш, високі слова. А німці прийшли — перекинувся до них. старостою став…