Впадали у вічі яскраві, кольорові портрети популярних закордонних музикантів в екстравагантному вбранні, з чудернацькими зачісками. Коло батареї опалення стояли два чорних «дипломати», гантелі, велика гиря. Ігор не бачив, хто увійшов до кімнати, — лежав головою до дверей.
— Чого треба, старигане? — голосно, перекрикуючи музику, випалив син.
— До тебе товариші з ДЮСШа, — мовив Біронський і знічено розвів руками, з образою додавши: — Вже стариган…
Ігор лінькувато повернувся й подивився на «товаришів», зніяковів. Звівся на ліжку — сів і звісив босі ноги. Батько намірився залишити кімнату — ступив до порога.
— Стривайте, — зупинив його Бухов і до Ігоря: — Вимкни свою шарманку.
Ігор натис на клавішу — в кімнаті запанувала тиша. Він уже не сідав на ліжко — стояв біля вікна, його блакитні очі насторожено забігали по обличчях незнайомих прибульців.
— Може, ми сядемо? — запитав Тополюк Станіслава Андрійовича.
— Звичайно, звичайно, — метушливо погодився той. — Ах, Ігорок, який ти неуважний.
— Ми не з ДЮСШа, а з прокуратури і міліції, — проказав Денис. — Я — слідчий Бухов, а це — капітан Тополюк з карного розшуку.
Біронський-старший вибалушив очі. Денис зиркнув на «дипломати».
— Ого, з прокуратури і міліції! — бадьоро вигукнув Ігор. — Цікаві у нас гості.
Євген бачив, що йому зовсім нецікаво. Знайома поведінка: намагається приховати свою розгубленість за удаваною безтурботністю.
— У нас розмова з вашим сином, — продовжив Бухов, глипнувши на Біронського-батька.
— Т-то мені… вийти? — і Біронський безпорадно озирнувся на двері, провівши долонею по волоссю.
— Навпаки, Станіславе Андрійовичу, — заперечив Бухов.
— А… а що сталося? — несміливо запитав і злякано глянув на сина. — Що він скоїв?
— Просто хочемо побалакати про його друзів, — заспокійливо мовив Тополюк.
— Ага, про Віталія і Аркадія, — Біронський боком підступив до ліжка й сів. — Але ж вони славні хлопці.
— Славні, авжеж, — погодився слідчий і звернувся до Ігоря: — Ви разом ішли зі школи додому? Всі троє?
— Коли? — глянув спідлоба Ігор.
— Сьогодні, — Бухов ледь посміхнувся.
Денис теж зрозумів: Ігор навмисне прикинувся недорікуватим. А чого прикидатися? Напевне ж, щодня ходили разом до школи й зі школи, якщо дружили і будинки поруч.
— Я сам.
— А Віталій і Аркадій?
— Не знаю. Я поспішав додому, чогось розболілася голова на останньому уроці, — і він для переконливості потер лоба, скривився.
— Угу, не знаєш… Шкода. А не бачив у Віталія чогось… особливого? Приміром, якихось коштовностей? — допитувався Бухов.
— Коштовностей? — Ігор склав жилаві руки на грудях. — Тобто золотих речей?
— Еге, золотих.
— Ні, не бачив. І де йому взяти їх?!
На тлі голубого вікна важка, кремезна постать юнака здавалася намальованою картиною. Під футболкою окреслювались м’язисті груди й накачаний прес.
— Віталій дружить лише з вами? — запитав Тополюк.
— Зі мною і Аркадієм.
— Може, ви щось чули від нього про Кривого?
— Якого кривого?
— Кривого на ногу.
Ігор втупився у підлогу — згадував…
— Ніколи не чув, — спроквола відповів.
— Давно захоплюєшся музикою? — кивнув на магнітофон.
— Та… — зам’явся Ігор.
— Вже три роки, — підказав батько. — Придбали йому на день народження. Просто біда, замучив нас: купи, купи, у всіх є, а в мене нема… Вони тепер звихнуті на музиці. їм аби бум-бум.
Критично міркував Біронський. Видно, у печінках сиділи роки.
— У якій сьогодні сорочці був Віталій?
— У білій.
— Замащена десь чи ні?
— Чиста. Він охайний і любив білі сорочки.
Євген звернув увагу, що Ігор сказав про Віталія у минулому часі. Чи помітив Бухов? Обличчя у Дениса незворушне, навіть пісне, ніби йому надокучила розмова з юнаком.
— Скажи, Ігоре, у Віталія є вороги? — запитав слідчий. — Може, він когось образив? Адже між хлопцями трапляються сутички, непорозуміння.
— Вороги?! У Віталія?! — щиро здивувався Ігор, його блакитні очі відверто дивилися на присутніх. — Сутички тільки на татамі. І хіба стане ворогом переможений в чесній боротьбі? Це ж спорт: хто дужчий, спритніший, той і переміг.
— Вірно, — Євгенові сподобалась його відповідь, і взагалі він симпатичний, цей кругловидий юнак з рудим пушком на верхній губі. — Ви у кого тренуєтесь?